На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тис. людей. Між високими гробівцями, подекуди вище людського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь містичному світі. Кажуть, це кладовище – одне з найвеличніших у Європі. Принаймні мені воно видалося багато в чому схожим на відомий некрополь – паризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтернет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому напрямку на власний вибір.
Перш за усе цей цвинтар – найдемократичніший наднаціональний, там поховано надзвичайно цікавих людей, що належать до інших культур та часів, ну наприклад там є кенотаф К. Беньовського - революціонера та засновника колонії на Мадагаскарі, відомих акторів України, Польщі та Австроугощини, художників тощо. Вважаю, про це непогано було б згадати.
Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між надмогильними пам’ятниками мовби підсилює усвідомлення минущості всього сущого, можна годинами блукати Личаківським.
Певна річ, насамперед підійшов до могили І. Франка – вона недалеко від входу. По другий бік алеї похований М. Шашкевич, поет і просвітитель. Поряд знайшов вічний спочин В. Барвінський, письменник, історик і громадський діяч. Поблизу – могили співачки Соломії Крушельницької, композиторів С. Людкевича, М. Колесси, А. Кос-Анатольського, трохи ближче до входу – письменників Р. Федоріва, Р. Братуня… Мав із собою фотоапарат, тож понад 120 знімків виставив у спеціально створеному Інтернет-альбомі «Личаківський цвинтар: випадковий погляд»:
http://jasc51.io.ua/album165512
Представлені світлини могил переважної більшості видатних українських і польських діячів тутешньої «прописки». Є на фото і надмогильні пам’ятники радивилівцям, які за особливі заслуги перед народом удостоїлися честі бути похованими на Личаківському. Справа в тому, що цвинтар цей особливий, без розбору тут здійснювали захоронення лише за радянської влади (до 1975 р.), причому при головних алеях, поряд із надмогильними пам’ятниками видатним діячам, опинилися захоронення людей, чиї прізвища майже нікому, за винятком рідних, нічого не говорять. І хоч територія кладовища доволі велика – 42 га, у дальніх закутках невпорядкована і «незабудована», нині випадкових захоронень тут не здійснюють, адже з 1990 р. Личаківський цвинтар – історико-меморіальний музей-заповідник.
Насамперед у музейних працівників розпитав дорогу до могили поета Григорія Чубая, уродженця села Березини Радивилівського району на Рівненщині, адже в січні наступного року відзначатиметься 60-річчя від дня його народження. Не доходячи до пам’ятника Каменяра, слід повернути ліворуч і пройти повз найстарішу частину цвинтаря (вона зліва) зо три десятки метрів під косогір, а затим при бічній алейці направо на полі №11 не можна не помітити скульптурного зображення музи, що нависає над пам’ятником. Вона без правої кисті – це символ того, що Григорієві постійно шкодили в творчості.
У 1972 р. КДБ вчинило обшук у будинку дружини Галини на Погулянці. Кількаденне перебування поета в КДБ спричинили до глибокої депресії, а виснажлива праця вантажника – до розладу здоров’я. Важкі матеріальні умови змусили Г. Чубая їхати на будови Сибіру, що майже цілковито зруйнувало його здоров’я. Життя талановитого нашого земляка обірвалося у віці 33 років. Поховано його було на Сихівському цвинтарі. Однак за клопотаннями родини та Львівської організації Національної спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 р. перезахоронити останки поета на полі № 11 Личаківського цвинтаря. Рік тому, 15 вересня 2007 р., на могилі поета було встановлено пам’ятник. Поряд знайшов вічний спочинок правозахисник Є. Куртяк (1936 – 1996 рр.).
В іншій частині кладовища, яка колись була виділена для почесних захоронень, височіє пам’ятник-погруддя письменнику П. Козланюку. Поблизу спочивають відомі в минулому літератори І. Вільде, Я. Галан, П. Карманський, М. Яцків, Г. Тютюнник, В. Гжицький, К. Пелехатий, А. Волощак. У 30-і рр. П.Козланюк жив у Радивилові, тут виношував задум і почав роботу над романом «Юрко Крук». Радивилів назавжди увійшов у долю літератора, адже в цьому місті жила його майбутня дружина О. Почаєвець. Одружилися в 1930 році. Причому Петро був греко-католицької віри, Олена – православної. Отож укласти такий шлюб виявилося непросто. Молодих обвінчали в Крупці. Життя їхнє часто затьмарювалося, адже П. Козланюка польська влада кидала за ґрати. Після другого виходу з в’язниці він відвіз вагітну дружину до її матері в Радивилів, у невеликий будиночок на вулиці Кременецькій. Тут 8 квітня 1933 р. народилася їхня дочка Тамара і проживала до 1939 р.
А Козланюк перебував на напівлегальному становищі. У Радивилові, між тим, мав чимало приятелів. Це Костянтин Білинський-Почаєвець — повітовий керівник Міжнародної організації допомоги революціонерам (МОДР), про якого опублікував нарис Я. Галан. Це М. С. Почаєвець, який у повоєнні роки працював у Червоноармійську головою міськради. П. В. Гревцов, який у 30-і рр. був залізничником і жив у сусідстві з Козланюками. Його сім’я підтримувала стосунки з ними, згодом львів’янами, до останніх їх днів… Часто зустрічався з письменником у Радивилові фельдшер латиш Е. Оссас, любив П. Степанович працювати в бібліотеці просвітянина І. Гончарика, певний вплив справляв польський залізничник Т. Блажевич…
Між іншим, Олена Олексіївна Козланюк похована поряд із чоловіком, за два метри. На відміну від нього, удостоєна лише гранітної таблиці з коротким написом: «Олена Козланюк. 1907-1976 рр.». У цій частині цвинтаря є й малопомітна могила М. Роллє, польського історика, автора книги про Кременецьку гімназію, яка цього року перевидана в Україні. Є відомості, що в період роботи над цим дослідженням бував і в Радивилові.
Коли поминути могилу композитора Володимира Івасюка (на відгалуженні вліво від головної алеї) і продовжувати йти до меморіалу героям Української Галицької Армії, зліва від напрямку просування буде й поле №50, а при його алеї вліво можна побачити надмогильний пам’ятник Ю. Киричуку, історику, дослідникові Української Повстанської Армії. Випускник Радивилівської (Червоноармійської) середньої школи №1, він ішов до наукової діяльності спочатку як студент, а потім – викладач Львівського національного університету імені Івана Франка. Захистив кандидатську дисертацію, працював над докторською. На жаль, трагічна випадковість (наїзд автомашини) обірвала життя в розквіті літ, не дозволивши здійснити задуманого. Однак і те, що встиг зробити для науки Ю. Киричук, вписало його прізвище в ряд найбільш плідних істориків львівської школи. У цій частині кладовища поховані адвокат і громадський діяч С. Федак, письменник М. Павлик, журналіст і вчений В. Здоровега, історик Орест-Нестор Мацюк, скульптори М. Дзиндра, Т. Бриж, Л. Лесюк…
Коли говорити про дотичність до Радивилова відомих людей, чий земний шлях скінчився у Львові, то при вході на Личаківський цвинтар привертає увагу могила (поки що без пам’ятника) композитора Ігоря Білозіра (свого часу він у складі гурту «Ватра» виступав на сцені Червоноармійського районного будинку культури), у повоєнні роки на Радивилівщині збирав матеріали для своїх нарисів редактор тодішнього журналу «Жовтень» Ю. Мельничук, на «Козацьких могилах» у Пляшевій бували поет Р. Братунь, редактор журналу «Дзвін» прозаїк Р. Федорів, у Бродах певний час жив художник І. Труш…
Мандрівка таким кладовищем допомагає хоч трішки краще зрозуміти життя видатних, спонукає ще й ще звернутися до їх творчості, мистецьких і наукових робіт, переосмислити все це через призму свого часу і власного життєвого досвіду, почерпнути в цьому самозаглибленні щось суттєве для самоствердження, вироблення суспільних орієнтирів.
© Автор статті - Володимир ЯЩУК
© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне
1 комментарий:
Отправить комментарий