Здається, одним з найуспішніших засобів досягнення культури миру мав би стати туризм. Адже, яким іншим способом, як не безпосереднім спілкуванням чи спогляданням, можна найкраще і найглибше пізнати культуру?
Тобто, ідея туризму містить в собі головну засаду взаєморозуміння – пізнання. Пізнання дійсності, її осмислення приводить до усвідомлення, прийняття, сприйняття, а, відтак, розширює світогляд і відкриває безліч інших горизонтів.
За невловимим законом, кожне явище має здатність втрачати свою первинну чистоту, дуже рідко еволюціонуючи до справді якіснішого рівня. Вислови і словосполучення, вживані відносно туризму, яскраво демонструють серцевину цього явища в сучасності: туристична індустрія, туристичний бізнес.
Поняття, які перекидають сприйняття туризму на економічний ґрунт, нівелюють його гуманістичну мету. Пропонується не країна, не культура, не місцевий житель як носій її, а зовнішнє, обездушене: готельний номер, екскурсія, розвага…
Ось чому туристична галузь є рушієм позитивного розвитку у всьому світі. Чимало міст, сіл, а той цілі країни, процвітають саме завдяки добре розвиненому туризму. В Україні це питання – надзвичайно актуальне, особливо напередодні «Євро-2012».
«Все найкраще – туристам!». Продумана програма, фешенебельні магазини, спланованість, безпека: бери і споживай. Таке враження, що спостерігав країну крізь скляну перегородку або екран телевізора. По один бік – комфортабельний євро автобус, дзеркальна якісна дорога…
Але ціна надто висока: ти не розпоряджаєшся своїм часом, тебе дратує поспішний темп екскурсії, тобі набридає задушлива атмосфера магазинів і ти змушений перебувати в безпосередньому контакті зі своїми земляками, не маючи змоги уникнути інформації про незліченні хвороби жіночок з Одеси чи планів на завтра київських панянок.
В результаті твоє пізнання залежить від власних внутрішніх зусиль сконцентруватися на даній культурі, від власної ініціативи. І тоді – відсутність гіда, групи і будь-якого зовнішнього контролю приносить справжню насолоду…
Протилежні враження може принести абсолютно самостійна подорож, такий собі герменевтичний експеримент, максимально наблизивши свою мандрівку до обставин інякого сторіччя.
До того ж ніяких гідів, турфірм, визначених екскурсійних маршрутів, лише самостійний огляд визначних місць, спокійні прогулянки малолюдними вуличками… Сам на сам і все, як колись…. Здається, тільки тоді по справжньому усвідомлюєш, що таке подорож і пізнання рідної культури.
Фотографія «зненацька», як правило, цікавіша, ніж так звана «позуюча». Така ж мандрівка дозволила оцінити принаймні деякі життєві моменти культури: в автобусі, кондуктор якого дуже турбувався, чи не проминемо ми свою зупинку, а один з пасажирів люб’язно скерував нас до наміченого нами пункту огляду міста.
Тобто, туристична функція – сприяти пізнанню не має перетворюється на протилежність.
Українцям, що вирішили займатися місцевим туризмом, треба пам’ятати, що по всьому світу спостерігаються нищівні наслідки туристичної навали не тільки для культурних пам’яток, а й для існування автентичного населення, не кажучи вже про моральне розтління та духовне зубожіння, яке повсюдно охоплює туристичні центри світу.
Постає дилема: чи не таїть в собі туризм зерно власної руйнації? Гадаю, проблема полягає в одному моменті, дуже простому, однак, дуже суперечливому. Висока вартість туристичних послуг автоматично відкриває двері тим, хто може собі це дозволити. Це зрозумілий об’єктивний факт.
Другий момент: від сили 10% туристів, якщо не менше, дійсно охоплені жагою пізнання і справді намагаються побачити і відчути країну, у якій перебувають. Основна маса взагалі інертна: погляд відсутній, обличчя пусте і застигле. Це суб’єктивна емоційна оцінка власного спостереження. Напевно, дуже рідко поєднуються грошова спроможність та інтерес до культури. Таке враження, що ті, хто прагне знати, уникає туристичних послуг.
Подорож – це насамперед робота. Це перевірка вміння виявляти такт і до своїх супутників, і до культури, її спадщини і місцевих жителів, як у самих звичних, так і в непередбачуваних несподіваних ситуаціях.
Безумовно, туризм позитивний як для туриста, у пізнавальному аспекті, так і для країни, в економічному контексті. Але за однієї умови: якщо людина дійсно хоче пізнати нове і якщо уряд дійсно турбується про збалансований рівень розвитку та збереження культурної спадщини.
Хіба можна стверджувати, що більша частина туристів охоплена жагою знань, а не бажанням насолодитись комфортом дорогих готелів і похизуватись перебуванням на якомусь модному курорті. Здається, канули в Лету часи, коли мандрівник жертвував час, сили, кошти, часто ризикував життям, щоб відкрити для себе нове.
Як же різняться між собою істинна жадоба пізнання і пуста цікавість, яку М.Монтень називав «батогом нашої душі», а святий Августин – «порухом мертвої душі». Лише за відсутності варварського, споживацького відношення до світу туризм як інструмент культурного діалогу служитиме встановленню культури миру.
Адже бажання пізнати передбачає бажання зрозуміти. За такої умови туризм не заподіє жодної шкоди культурам, бо прагнення зрозуміти вибудовує міст взаємності і відкриває шлях справді мирним відносинам та вільному пізнанню.
За матеріалами Хайвей
Комментариев нет:
Отправить комментарий