Зимой в Крыму все только начинается!

Заблуждаются те, кто считает, что в Крыму зимой делать нечего, мол, Крым - это только лето, море, золотистые песчаные пляжи, ночные дискотеки, и ,конечно же, ласковое солнышко. До сих пор думаете, что зима в Крыму - это пасмурные дождливо-морозные деньки и никакого удовольствия? Берусь вас переубедить: Крым зимой - это настоящее чудо, море отдыха, позитивных эмоций, килограммы крымского полезного воздуха и удовольствия. Грезите о новогоднем отдыхе в Альпах или заснеженной Вене? А о Крыме, господа, не задумывались?

Думаете, что настоящая зима в Крыму царит только в горах? Неправда, периодически зиму можно застать и в городах, Мягким снежным покровом устилает белоснежная красавица старые улочки Феодосии, средневековые башни Судака, дворцы Южнобережья, серебрит листья экзотических деревьев и Никитском ботаническом саду и одевает пушистые снежные шапки на пальмы набережной Ялты. Если вы человек «тяжелый на подъем», то самое лучшее времяпрепровождение для вас зимой в Крыму - это посиделки с бокалом глинтвейна перед камином в теплой дружеской компании. Затем, в не менее теплой атмосфере, отдых в финской сауне, как вариант - в бассейне с подогретой морской водой. А после — массаж с ароматическими маслами. Перечисленные выше услуги оказывают большинство крымских пансионатов и отелей, поэтому свобода выбора «звезд», удобств и цен обеспечена.

Вот где зимой по-настоящему бурлит жизнь. Как пел Владимир Высоцкий «лучше гор могут быть только горы...», вот и манят Ай-Петри и Чатыр-Даг, Мангуп и Кошка любителей активного отдыха самого разного возраста. Лучшие места для зимнего актива и горно-лыжного спорта - Ангарский перевал, нижнее плато Чатыр-Дага, возле пещеры Мраморной, и Ай-Петринская яйла. Самой большой популярностью пользуется знаменитое плато Ай-Петри, с которого открывается неимоверная, поражающая воображение панорама: весь Южный брег Крыма как на ладони от Меганома и до Аю-Дага. Сама дорога к Ай-Петри очень красива. Горный серпантин, открывающий, как жемчужины, лучшие курорты Крыма: Гаспру, Ялту, Алупку, Симеиз. Небольшой совет: собираясь посетить крымские горы на машине, не поленитесь переобуть любимое авто в зимнюю резину, дабы не встать на середине подъема. Не забудьте и про мобильный телефон, на случай неприятностей с авто, вдруг придется вызвать эвакуатор.

И это касается не только проката лыжного оборудования, услуг инструкторов для новичков и лыжных трасс, но и гостинично-ресторанных услуг, стоимости проезда и экскурсий. Прямо у метеостанции с ялтинского въезда На Ай-Петри оборудован бугельный подъемник, а склон особенно хорошо для начинающих любителей лыж. Интересная забава для поклонников острых ощущений - ски-йоринг, когда десяток лыжников цепляются за буксировочный трос и несутся за снегоходом на приличной скорости. Ощущения не для слабонервных!

Есть на плато недалеко от обрыва кафе «Солнышко». В среднем обед на одного человека здесь обойдется в 50-60 гривен, а стоимость двухместного номера приблизительно в 70 долларов в зависимости от удобств. Зато в комплекс услуг включена сауна и дегустация крымских вин. Если решите остаться ночевать на Ай-Петри, не поленитесь проснуться на рассвете и хорошенько всмотреться в горизонт - если будет ясная погодка, то можно увидеть очертания берегов Турции.
На лыжах не так и трудно стоять

Что касается самого актива, то на Ай-Петри вас ждет потрясающий комплекс развлечений: снегоход, обычные лыжи, сноуборд и сани. Хотя можно заметить экстремалов, покоряющих трассы на автомобильных камерах и полиэтиленовых пакетах и картонках. Что поделать, если для большинства народа кувырок в снежный сугроб на крутом повороте не авария, а очередная порция веселья и зимнего удовольствия.

Нет машины, а хочется в горы? Не отчаивайтесь! Добраться до ближайшей лыжной трассы не так уж и трудно, отправляйтесь на Ангарский перевал. Доехать туда можно хоть и на медленном, но довольно экономичном троллейбусе, любуясь по дороге пейзажи Чатыр-Дага и Долгоруковской яйлы. Ангарский перевал расположен на высоте 752 м над уровнем моря в 30 км от Симферополя и в 12 км от Алушты. Отличительным свойством перевала является то, что отдельные трассы там оборудованы для саней и снегокатов, ледянок и автомобильных камер, есть трассы даже для любителей крутых виражей на полиэтилене. Для лыжников оборудовано две очереди бугельного подъемника по 600 м.
Фуникулер "Мисхор-Ай-Петри". Разве не прекрасный вид?

Первая очередь для начинающих лыжников, но довольно живописная и интересная. Вторая — уже чистой воды адреналин:скальные выступы и вековые крымские буковые леса, свежий горный воздух и простор кружат голову. Только для этого необходимо снаряжение и умение. На перевале организована горнолыжная школа, прокат всевозможных саней и лыж, доставка и экскурсии для групп и, что немаловажно, дежурство Контрольно-спасательной службы.

Хотите совместить лыжи с чем-нибудь интересным и познавательным? Тогда вам прямая дорога к знаменитому крымской «Шатру» - Чатыр-Дагу. Добраться туда можно от троллейбусной трассы Симферополь-Алушта, поворот на поселок Мраморное и дальше по указателям - «пещера Мраморная».


На Чатыр-Даге вас ждут горнолыжные трассы с подъемниками, кафе, комфортабельные вагончики для ночлега и самое интересное -знаменитые крымские пещеры. Чего стоит Эмине-Баир-Хосар - одна из самых красивых пещер Крыма. Подземные галереи пещеры протянулись почти на полтора километра. Лабиринты сталактитов и сталагмитов, красивейшее подземное двухуровневое кальцитовое озеро и уникальная палеонтологическая выставка ( один из экспонатов - скелет мамонта) заинтересуют не только взрослых, но и детей.

Если же лыжи вас не очень привлекают, а хочется чего-то необычного, собирайте компанию друзей, хватайте инструктора по туризму и отправляйтесь в Большой каньон. Зимой это место превращается в настоящие чертоги Снежной королевы. Спрятанный от окружающего мирав глубине северного склона Ай-Петри, Большой каньон поражает воображение даже видавших многое путешественников.


На сотни метров круто вздымаются вверх стены ущелья, над головой нависают причудливые утесы, а недалеко от туристической тропы шумит под тонкой коркой льда настоящая горная речка с порогами и небольшими водопадами. Заснеженные крымские леса как декорации к сказке о зиме. Здесь вас ждет один из живописнейших водопадов Крыма - «Серебрянные струи», который зимой превращается в водопад из хрусталя. Замерзшая вода причудливо застывает на камнях и деревьев, словно неизвестный мастер-стекольщик колдовал над лесом.

Вы не боитесь приключений и хотите увидеть настоящий зимний лес? Посетите зимний Мангуп, гору-останец, пристанище знаменитого княжества Феодоро. Добраться туда можно также своим путем. Сорок минут езды от Симферополя до Бахчисарая, затем еще полчаса до поселка Красный Мак и вот вы у подножья знаменитого Мангупа. В поселке стоит сделать привал и набраться сил перед подъемом в четыре километра. Непосредственно с вершины Мангупа вам откроется удивительная, ни с чем не сравнимая картина крымских долин, загадочных зимних лесов и засыпанных снегом виноградников. Не забудьте взять с собой теплые вещи, еду и спальные мешки. С питьевой водой на Мангупе проблем нет, здесь много родников с кристальной обжигающей холодом водой.

А от непогоды всегда можно укрыться в пещерах Мангупа, уже давно использующихся туристами в качестве стоянок. Одно замечание туристам — Мангуп не охраняется и не очищается от мусора в отличии от того же Чатыр-Дага, поэтому не стоит украшать белоснежный ковер земли пестрым мусором, прихватывайте его с собой.

Я перечислила лишь небольшую часть возможностей зимних развлечений, которые наполнят ваш досуг яркими впечатлениями и новыми ощущениями. Скучать не придется, в Крыму зимой каждый сможет найти себе подходящее занятие.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Личаківський цвинтар і... Радивилів

На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тис. людей. Між високими гробівцями, подекуди вище людського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь містичному світі. Кажуть, це кладовище – одне з найвеличніших у Європі. Принаймні мені воно видалося багато в чому схожим на відомий некрополь – паризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтернет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому напрямку на власний вибір.

Перш за усе цей цвинтар – найдемократичніший наднаціональний, там поховано надзвичайно цікавих людей, що належать до інших культур та часів, ну наприклад там є кенотаф К. Беньовського - революціонера та засновника колонії на Мадагаскарі, відомих акторів України, Польщі та Австроугощини, художників тощо. Вважаю, про це непогано було б згадати.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між надмогильними пам’ятниками мовби підсилює усвідомлення минущості всього сущого, можна годинами блукати Личаківським.

Певна річ, насамперед підійшов до могили І. Франка – вона недалеко від входу. По другий бік алеї похований М. Шашкевич, поет і просвітитель. Поряд знайшов вічний спочин В. Барвінський, письменник, історик і громадський діяч. Поблизу – могили співачки Соломії Крушельницької, композиторів С. Людкевича, М. Колесси, А. Кос-Анатольського, трохи ближче до входу – письменників Р. Федоріва, Р. Братуня… Мав із собою фотоапарат, тож понад 120 знімків виставив у спеціально створеному Інтернет-альбомі «Личаківський цвинтар: випадковий погляд»:

http://jasc51.io.ua/album165512

Представлені світлини могил переважної більшості видатних українських і польських діячів тутешньої «прописки». Є на фото і надмогильні пам’ятники радивилівцям, які за особливі заслуги перед народом удостоїлися честі бути похованими на Личаківському. Справа в тому, що цвинтар цей особливий, без розбору тут здійснювали захоронення лише за радянської влади (до 1975 р.), причому при головних алеях, поряд із надмогильними пам’ятниками видатним діячам, опинилися захоронення людей, чиї прізвища майже нікому, за винятком рідних, нічого не говорять. І хоч територія кладовища доволі велика – 42 га, у дальніх закутках невпорядкована і «незабудована», нині випадкових захоронень тут не здійснюють, адже з 1990 р. Личаківський цвинтар – історико-меморіальний музей-заповідник.

Насамперед у музейних працівників розпитав дорогу до могили поета Григорія Чубая, уродженця села Березини Радивилівського району на Рівненщині, адже в січні наступного року відзначатиметься 60-річчя від дня його народження. Не доходячи до пам’ятника Каменяра, слід повернути ліворуч і пройти повз найстарішу частину цвинтаря (вона зліва) зо три десятки метрів під косогір, а затим при бічній алейці направо на полі №11 не можна не помітити скульптурного зображення музи, що нависає над пам’ятником. Вона без правої кисті – це символ того, що Григорієві постійно шкодили в творчості.

У 1972 р. КДБ вчинило обшук у будинку дружини Галини на Погулянці. Кількаденне перебування поета в КДБ спричинили до глибокої депресії, а виснажлива праця вантажника – до розладу здоров’я. Важкі матеріальні умови змусили Г. Чубая їхати на будови Сибіру, що майже цілковито зруйнувало його здоров’я. Життя талановитого нашого земляка обірвалося у віці 33 років. Поховано його було на Сихівському цвинтарі. Однак за клопотаннями родини та Львівської організації Національної спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 р. перезахоронити останки поета на полі № 11 Личаківського цвинтаря. Рік тому, 15 вересня 2007 р., на могилі поета було встановлено пам’ятник. Поряд знайшов вічний спочинок правозахисник Є. Куртяк (1936 – 1996 рр.).

В іншій частині кладовища, яка колись була виділена для почесних захоронень, височіє пам’ятник-погруддя письменнику П. Козланюку. Поблизу спочивають відомі в минулому літератори І. Вільде, Я. Галан, П. Карманський, М. Яцків, Г. Тютюнник, В. Гжицький, К. Пелехатий, А. Волощак. У 30-і рр. П.Козланюк жив у Радивилові, тут виношував задум і почав роботу над романом «Юрко Крук». Радивилів назавжди увійшов у долю літератора, адже в цьому місті жила його майбутня дружина О. Почаєвець. Одружилися в 1930 році. Причому Петро був греко-католицької віри, Олена – православної. Отож укласти такий шлюб виявилося непросто. Молодих обвінчали в Крупці. Життя їхнє часто затьмарювалося, адже П. Козланюка польська влада кидала за ґрати. Після другого виходу з в’язниці він відвіз вагітну дружину до її матері в Радивилів, у невеликий будиночок на вулиці Кременецькій. Тут 8 квітня 1933 р. народилася їхня дочка Тамара і проживала до 1939 р.

А Козланюк перебував на напівлегальному становищі. У Радивилові, між тим, мав чимало приятелів. Це Костянтин Білинський-Почаєвець — повітовий керівник Міжнародної організації допомоги революціонерам (МОДР), про якого опублікував нарис Я. Галан. Це М. С. Почаєвець, який у повоєнні роки працював у Червоноармійську головою міськради. П. В. Гревцов, який у 30-і рр. був залізничником і жив у сусідстві з Козланюками. Його сім’я підтримувала стосунки з ними, згодом львів’янами, до останніх їх днів… Часто зустрічався з письменником у Радивилові фельдшер латиш Е. Оссас, любив П. Степанович працювати в бібліотеці просвітянина І. Гончарика, певний вплив справляв польський залізничник Т. Блажевич…

Між іншим, Олена Олексіївна Козланюк похована поряд із чоловіком, за два метри. На відміну від нього, удостоєна лише гранітної таблиці з коротким написом: «Олена Козланюк. 1907-1976 рр.». У цій частині цвинтаря є й малопомітна могила М. Роллє, польського історика, автора книги про Кременецьку гімназію, яка цього року перевидана в Україні. Є відомості, що в період роботи над цим дослідженням бував і в Радивилові.

Коли поминути могилу композитора Володимира Івасюка (на відгалуженні вліво від головної алеї) і продовжувати йти до меморіалу героям Української Галицької Армії, зліва від напрямку просування буде й поле №50, а при його алеї вліво можна побачити надмогильний пам’ятник Ю. Киричуку, історику, дослідникові Української Повстанської Армії. Випускник Радивилівської (Червоноармійської) середньої школи №1, він ішов до наукової діяльності спочатку як студент, а потім – викладач Львівського національного університету імені Івана Франка. Захистив кандидатську дисертацію, працював над докторською. На жаль, трагічна випадковість (наїзд автомашини) обірвала життя в розквіті літ, не дозволивши здійснити задуманого. Однак і те, що встиг зробити для науки Ю. Киричук, вписало його прізвище в ряд найбільш плідних істориків львівської школи. У цій частині кладовища поховані адвокат і громадський діяч С. Федак, письменник М. Павлик, журналіст і вчений В. Здоровега, історик Орест-Нестор Мацюк, скульптори М. Дзиндра, Т. Бриж, Л. Лесюк…

Коли говорити про дотичність до Радивилова відомих людей, чий земний шлях скінчився у Львові, то при вході на Личаківський цвинтар привертає увагу могила (поки що без пам’ятника) композитора Ігоря Білозіра (свого часу він у складі гурту «Ватра» виступав на сцені Червоноармійського районного будинку культури), у повоєнні роки на Радивилівщині збирав матеріали для своїх нарисів редактор тодішнього журналу «Жовтень» Ю. Мельничук, на «Козацьких могилах» у Пляшевій бували поет Р. Братунь, редактор журналу «Дзвін» прозаїк Р. Федорів, у Бродах певний час жив художник І. Труш…

Мандрівка таким кладовищем допомагає хоч трішки краще зрозуміти життя видатних, спонукає ще й ще звернутися до їх творчості, мистецьких і наукових робіт, переосмислити все це через призму свого часу і власного життєвого досвіду, почерпнути в цьому самозаглибленні щось суттєве для самоствердження, вироблення суспільних орієнтирів.

© Автор статті - Володимир ЯЩУК

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Алекс Брут: Туристичний український “бум-бум-бум”

Чи стане туризм основною галуззю наповнення бюджету?

Чи справді на Україну насувається туристичний бум? Статистичні дані принаймні свідчать, що так. Але ми вже давно звикли не довіряти статистиці.

Бо часто цифри показують одне, а життя – зовсім інше. Після помаранчевої революції Україна запровадила безвізовий режим для громадян Євросоюзу та Швейцарії, що, за офіційними показниками, у 2,5 рази збільшило кількість туристів із цих країн. Але якихось подальших якісних зрушень поки що не відчувається.

У травні минулого року зафіксовано рекордну кількість туристів, які відвідали Київ. Пов’язано це було і з перемогою “помаранчевої революції”, основні події, які відбувалися на столичному Майдані, а також з конкурсом “Євробачення”...

На раптовому сплеску уваги іноземців до України не слід заспокоюватися. Не варто дивлячись на ці оптимістичні цифри задовольнятися результатом, краще задатися питанням – а що далі?

Мандрівка Україною – враження не найкращі | Українські експерти в галузі туризму декілька років тому вирішили змоделювати уявного іноземця, котрий раптом зацікавився нашою історією і вирішив здійснити індивідуальний тур історичними місцями України. І відразу зауважили, що цей турист – мабуть, відважна людина,
У нас є все для цивілізованого туризму. Тільки немає цивілізації...
оскільки більшість інформації про нашу країну в іноземних ЗМІ мала загалом негативне забарвлення. Тільки останнім часом відношення до нашої держави трохи змінилося на краще.

Першим сюрпризом для туристів з країн ЄС, США, Канади, Японії, що звикли до практичної відсутності кордонів, була необхідність отримання візи для відвідання України. Тільки сам цей факт залишав нашу країну без сотень тисяч додаткових мандрівників і, відповідно, без їх доларів, євро, фунтів тощо. Наразі цієї перепони немає. Але рушаймо далі...

Наш герой відстояв довжелезну чергу на митниці в Борисполі і, нарешті, дістався гостинної української землі. Там його зустрічають таксисти, які люб’язно пропонують свої послуги з перевезення в будь-який район Києва, за тарифами, трохи вищими за європейські.

Потім наш турист дізнається, що у нас обмаль готелів, які реально відповідають європейському рівню, але ціни в деяких з них набагато перевищують рівень послуг, що пропонуються. І перелік нашого “сервісу”, який стосується просування туриста, його харчування, інформаційного забезпечення, суттєво погіршується по мірі просування від столиці.

Добре, залишимо вже іноземців у спокої. Потрібно згадати вже про нашого вітчизняного туриста, у якого останнім часом рівень туристичної активності також почав неухильно зростати. Ми також зустрічаємося з усіма негараздами, до яких насправді звикти неможливо. Опитування з цього приводу серед наших туристів показало, що 80 % з них наявним сервісом незадоволені. То що тоді казати про іноземців і взагалі про якісь перспективи...

Крім того, сплативши достатньо великі гроші за неіснуючий комфорт, будь-який турист побачить, що більшість запропонованих для огляду туристичних об’єктів знаходяться у досить занедбаному стані. Ми знаємо, що на ремонт та реконструкцію музеїв, історико-культурних заповідників з бюджету виділяються копійки. Але як пояснити це людині, котра здолала тисячі кілометрів, щоб на власні очі побачити зовсім не те, що йому яскраво змальовувала рекламна брошура? Тож і не дивно, що більшість іноземних туристів, які приїздили раніше з Заходу в Україну, були або бізнесменами, або їхали в гості до своїх родичів та знайомих.

Основні проблеми нашого туристичного бізнесу | Завдяки вже наявному туристично-рекреаційному потенціалу Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Але представники українського туристичного бізнесу постійно наголошують на необхідності змін у підході до обслуговування туристів.

І починати потрібно, мабуть, зі стану українських шляхів, про якість яких говорити не доводиться. Отже, розвиток нашого туристичного бізнесу напряму залежить від розвитку туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). Але нові дороги потрібні не тільки на швидкісних магістралях, але й у всіх містах і селах.

Стримують розвиток туризму в Україні млявість та несподіваність економічних реформ, несприятливість існуючих умов для підприємництва і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму – як внутрішніх, так і іноземних.

Дається взнаки і технологічна відсталість галузі. Наприклад, європейці давно звикли, що у Internet-форматі є можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу – “on-line”. Кажуть, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються.

Досвід Угорщини, Польщі, Туреччини доводить, що реклама – це необхідний крок держави для підтримки та розвитку туристичної галузі. Наприклад, Великобританія витрачає на рекламу туризму щороку 80 млн. фунтів стерлінгів. І це не марнотратство. Підраховано, що кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход у 27 фунтів від залучених туристів. Держава має це розуміти. Оскільки існуючий туристичний потенціал України використовується лише на третину, за висновками експертів, наш бюджет не доотримує мінімум 10 млрд. доларів за рік. З іншого боку, якщо немає розвинутої інфраструктури – то що ж рекламувати?

Нові можливості малих історичних міст України | Один знайомий бізнесмен мав дуже велике бажання відкрити туристичну агенцію на Закарпатті, аби привозити сюди людей на оздоровлення. Він, мабуть, був ведений в оману гарними фотографіями, які побачив в Інтернеті – виноградники, термальні джерела, хатинки з країни “зеленого туризму”, затишні ресторанчики з місцевою кухнею, озера. Справді все це є – надзвичайний потенціал, достатній для того, аби туристи приїздили сюди з усіх усюд. Підприємець і майбутній інвестор навіть накидав приблизний бізнес-план і рушив на Закарпаття з великими сподіваннями. Те, що він побачив на власні очі, всі його плани миттєво перекреслило.

Перше, з чим зіштовхнувся, – з нашими дорогами і сервісом обслуговування. Врешті-решт, з’ясувалося, що туристичної інфраструктури тут немає взагалі, пам’ятки архітектури в занедбаному стані. “Е, ні, – подумав бізнесмен, – якщо у місті такі справи, то що ж коїться в районі?”. І вирішив, що за краще буде вкладати свої гроші в іншу справу...

Деякі фахівці у галузі туризму вважають, що туристичну сферу потрібно піднімати спочатку саме в малих історичних місцях України, для яких туризм міг би стати головною стратегією їх подальшого розвитку.

Перші вдалі паростки таких процесів в Україні вже є. Наприклад, Асоціація міст України за підтримки Агентства з Міжнародного розвитку США (USAID) започаткувала проект по створенню електронної мережі спілкування між 130 малими містами України. Далі – проведення циклу навчальних тренінгів для керівництва та муніципального активу. Завдяки ініціативам територіальної громади та місцевої влади деякі малі українські міста набули статусу державних історико-культурних заповідників. Виникла ідея об’єднання зусиль цих малих історичних міст України для просування своїх інтересів у розвитку туризму.

Все залежить від внутрішнього потенціалу територіальних громад, які пов’язують свій стратегічний розвиток з туризмом. Секрет закладений у ефективній співпраці трикутнику: “місцева влада – територіальна громада – місцевий бізнес”. Якщо цей механізм зрушиться з місця і запрацює – може статися чудо. Для цього будь-які директивні акти зайві.

Всього в Україні є 147 таких міст, перелік яких затверджено постановою Кабміну. Ці українські малі міста можуть багато чим здивувати... При умові свого розвитку, а не стагнації. І багато чого залежатиме саме від активності територіальної громади і міського голови.

Вважається, що проблему із залученням туристів мав би розв’язати розвиток “зеленого туризму”. Та поки що значного притоку туристів чомусь немає. Ринок послуг зеленого туризму в Україні має низку недоліків. Головні з них: непомірне оподаткування сільських господарів, відсутність реального доступу до дешевих кредитних ресурсів, відсутність комплексного навчання господарів-власників садиб, а також низькосортність рекламних матеріалів...

Потрібно брати приклад з найближчих сусідів, скажімо, з поляків. Після 1989 року польські туристи здебільшого віддавали перевагу мандрам за рубіж. Проте зараз все більше поляків відпочиває на батьківщині: протягом 2003-го туристами в своїй країні стали 9 млн. 800 тис. польських громадян, а влітку минулого року – 7 млн. 600 тис. Вітчизняний туризм значно дешевший, він звичайніший та зручніший. І, нарешті, повертається мода на сімейний відпочинок.

Після першого буму, розрахованого на туриста-іноземця, польський турбізнес почав більше цікавитися своїми співвітчизниками. У курортних зонах з’являється чимало сімейних будинків відпочинку, розвиваються агротуристичні господарства. Хіт останніх сезонів – так званий туризм оздоровлення. У будинках відпочинку з’являються SPA-, масажні салони тощо.

Польські фахівці уже готові передавати свій досвід далі на Схід. Вони вважають: людям в Україні потрібно змінити підхід до туризму. Потрібне наукове обґрунтування, чим ми могли б здивувати закордонного та вітчизняного туриста, отже, зосередитись на створенні фірмового туристичного продукту. «Сьогодні в турбізнесі найважливіше зробити так, щоб гість приїхав бодай ще один раз», – кажуть поляки. І вони праві на 100 відсотків.

Туристичний рай – це реальність. Чому не у нас? | Туризм – це не тільки захоплюючий вид відпочинку, а й бізнес, який забезпечує зайнятість мільйонів людей. Питома вага доходів від туризму в загальній сумі надходжень від експорту складає основу державного бюджету ряду країн світу (в Іспанії – 60 %, в Австрії – 40 %). За рівнем доходів туризм поступається лише нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню, а як джерело надходжень валюти займає друге місце у світі після товарного експорту.

В Україні прийшла нова влада. Вона обіцяла визначити нову систему цінностей і встановити початок вироблення стратегії розвитку України в новому тисячолітті. Особливу роль у формуванні майбутнього нашої країни відводилося, зокрема, розвитку вітчизняного туризму.

«Розвиток сфери туризму значною мірою допоможе вирішити проблему безробіття, насамперед у тих регіонах, де вона стоїть найгостріше», – заявляв минулого року кандидат у Президенти Віктор Ющенко. Він обіцяв запровадити пільговий режим оподаткування малого і середнього бізнесу в туристичній галузі в депресивних регіонах і спрямовувати фіксовану частину податків на розвиток туристичної інфраструктури.

Голова Державної туристичної адміністрації України Валерій Цибух також часто говорив про великі перспективи українського туризму: “Проста арифметика – кожний турист, який відвідує країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 дол. США. Необхідно лише створити умови і перш за все цивілізовані «правила гри», які зробили б нашу державу більш привабливою для іноземних туристів”. Коли ж вони, нарешті, в нас будуть створені?

А, мабуть, тільки тоді, коли щезне “совок” в наших головах. Відпочивав якось у Польщі – за кімнату “люкс”, де було все, заплатив 15 євро. В нашому чорноморському Коблеві така ж кімната, але без душу, телевізора та всього іншого (навіть замок не закривався) коштує майже в два рази більше. Де логіка? І ще одне запитання для ерудитів: куди я, скоріш за все, поїду відпочивати наступного літа?

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Испанские туристы увидели Испанию

Испанские туристы обратили внимание на свои курорты. За первые семь месяцев этого года количество путешествий жителей страны возросло на тринадцать процентов относительно аналогичного показателя прошлого года и достигло 96,9 миллионов выездов, по данным исследований, проводимых компанией Familitur.

Кроме того, зафиксировано увеличение национального туризма на 13,8 процента. Почти все провинции Иберийского полуострова испытали рост туристических показателей, кроме Кантабрии и Кастилии и Леона. Андалусия стала лидером по количеству передвижений своих граждан вовремя отпусков (около 17 миллионов посещений), далее следует Каталония (13,8 миллионов) и Валенсия (9,7 миллионов).

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Ривненская область: Что это за чудо в полесской глубинке?

Туристический проект «Полесский трамвай», который победил на всеукраинском конкурсе программ местного самоуправления, будет реализован на базе узкоколейной железной дороги в Ривненской области. Он будет способствовать началу развития «зеленого» туризма в Заречненском и Владимирецком районах, где есть проблемы с занятостью населения, но нет проблем с нетронутыми живописными уголками природы и гостеприимностью жителей этого края.

На реализацию проекта «Полесский трамвай» государство обещает выделить в 2009 году для этих двух районов 700 тысяч гривен. А пока из областного бюджета для начала каждому из районов выделено по 50 тысяч гривен субвенции. Этих средств хватило разве что на издание путеводителей да рекламных проспектов и щитов для туристов, которые решатся на путешествие по уникальной узкоколейке Антоновка—Заречное, которая считается самой длинной в Европе (ее протяженность — 106 километров). Кстати, она проходит по самому длинному в Европе деревянному железнодорожному мосту (на снимке).

Сама же мини-дорога — это в самом деле раритет, оставленный нам в наследство. Построена она местными купцами в 1905 году, чтобы завозить в эти края товары, а вывозить глину, песок, лес. В

30-е годы, при Польше, ее проложили и до наиболее отдаленного села Кухотская Воля, а в 60-е — до райцентра Заречное. Так что строили узкоколейку почти столетие. К середине 80-х годов по ней курсировали два пассажирских поезда и четыре грузовых.

Узкоколейка Антоновка—Заречное — музей железнодорожного дела под открытым небом, да к тому же проходит она по удивительно живописному, мало измененному цивилизацией Полесью с многочисленными озерами, реками, селами, которых не коснулась цивилизация...

— Было время, когда движение по этой уникальной транспортной артерии уже хотели закрыть, — рассказывает местный краевед, депутат Заречненского районного совета Павел Дубинец. — Но люди при поддержке СМИ отстояли ее. Ведь, кроме исторического, узкоколейка имеет еще и социальное значение: ею пользуются крестьяне из отдаленных населенных пунктов, даже ученики ездят в школы в соседние села. Действуют и льготы — для тех, кто на них имеет право. А вообще билеты на «поездок» (так местные называют поезд. — Авт.) — дешевые: от Антоновки до Заречного немногим больше шести гривен.

Сегодня узкоколейная железная дорога Антоновка—Заречное дает работу сотне человек. Она — чуть ли не единственная возможность для тысяч полещуков добраться со своих лесных сел до райцентра.

«Поездок» идет с небольшой скоростью — 30—40 километров в час, останавливается не только в селах, но и по требованию пассажиров, грибников, рыбаков. Павел Дубинец рассказал, что этим когда-то воспользовался предприимчивый лесник, чтобы небольшими партиями перевезти из леса заготовленные дрова...

— Но остановки остановками, а стараемся придерживаться расписания движения, потому что понимаем: некоторым пассажирам нужно еще успеть пересесть на другой вид транспорта, чтобы добраться, скажем, до Ривного или куда-нибудь еще, — говорит проводница.

Сам поезд — тоже раритет. Четыре узеньких вагончика, которые в холода отапливаются углем, тянет паровоз, двигатель на котором от танка Т-34, «потребляет» на сто километров 200 литров дизтоплива. Поскольку он двигается медленно, то пассажиры (а в будущем и туристы) имеют возможность полюбоваться пейзажами за окном...

Не обозначенная на картах, узкоколейка все же известна иностранцам: некоторые киевские турагентства устраивают для них путешествия в эти живописные места. Доставляют любителей экзотики узкоколейкой, а те выходят на пикник в облюбованном месте.

— Так почему бы и нам, местным, не использовать этот муршрут для «зеленого» туризма? — справедливо замечает председатель Заречненского районного совета Виталий Сарыч (на снимке), который одобряет попытки областной власти хоть таким образом вывести из экономически депрессивных его и Владимирецкий районы. — Так и родилась идея проекта «Полесский трамвай».

В Украине, кроме ривненской, сохранились еще три действующие пассажирские узкоколейки: две — в Закарпатье и одна — на Виннитчине. Несколько таких дорог все еще функционируют в европейской части России, Казахстане. В Европе подобные железные дороги используются с экскурсионной целью, там даже создана Европейская федерация туристских и музейных железных дорог. А в Латвии 33-километровая узкоколейка Гулбене—Алуксне объявлена культурным памятником национального значения.

— Тем паче что такой опыт использования в мире уже есть, — приобщается к разговору заместитель начальника управления культуры и туризма Ривненской ОГА Ярослава Гаврилова. — Только нужно, чтобы и о нашем проекте «Полесский трамвай» узнало как можно больше людей, т. е. надо «раскрутить» его и через туристические ярмарки в Ривном, и через прессу, что мы и делаем.

Можно понять заинтересованность власти в развитии зеленого туризма в этих двух депрессивных районах Ривненщины. Если бы дело пошло, можно было бы удержать на работе работников полесской узкоколейки, создать новые рабочие места (потребуются гиды, а с появлением небольших гостиниц или турбаз — и обслуживающий персонал). Имели бы работу и владельцы агроусадеб, которые принимали бы у себя «зеленых» туристов. Служба занятости готова поддержать со своей стороны такое желание. Был бы и сбыт выращенного местными крестьянами...

Вместе с группой журналистов и депутатов Ривненского областного совета едем по маршруту «Полесского трамвайчика». Садимся в Заречном в «поездок». За красотой, которую видишь за окном, не замечаешь ветхости вагончиков: они явно нуждаются в ремонте, твердых деревянных лавочках... А может, в том и экзотика, чтобы оставить все так, как есть? Ведь, если обновить вагончики, они уже не будут экспонатами музея железной дороги под открытым небом...

«Поездок» останавливается среди леса. Направляемся, глядя на указатели, к гидрологическому заказнику общегосударственного значения «Островской». По дороге едва не на каждом шагу — зеленушки, опята... Кое-кто успевает набрать грибов полные целлофановые пакеты. Вдруг лес заканчивается и перед нами возникает озеро невероятной красоты.

Наслаждение от свидания с колоритной полесской природой портят звуки мобильных: это предупреждают, что нас приветствует оператор мобильной связи Беларуси, называются заоблачные тарифы. Подумалось: а почему на территории Украины имеем такое экономическое «чудо»?

— Это озеро Большое — одно из трех, что входят в гидрологический заказник «Островской», — объясняет Павел Дубинец. — А еще в заказник входят озера Среднее и Хоромное...

Спешим зачерпнуть в ладони озерную воду, в которой, если верить местным жителям, содержится много глицерина. Тем временем Новоречецкий сельский голова Петр Андрушко, который ждал нашу группу, уже успел испечь в костре картошку, что было очень кстати — аппетит на природе нагуливается быстро. И депутат Ривненского облсовета Нина Путилина с удовольствием угощалась печеной картошкой (на снимке).

— Такой маршрут для группы рассчитан на один или несколько дней? — спрашиваю у Виталия Сарыча.

— На короткий срок, ведь это связано с ночлегом, если только туристы не захотят жить в палатках. Но в будущем, если «зеленый» туризм все же по-настоящему заинтересует людей, обустроим агроусадьбы в ближнем селе Островск. Несколько таких уже принимают туристов в селе Нобель, которое раскинулось на берегу живописного одноименного озера — второго по величине в Украине после Свитязя, — сказал председатель Заречненского районного совета В. Сарыч. — У нас вместе с коллегами из Володимирецкого района еще немало замыслов относительно развития «зеленого» туризма и относительно наполнения местных бюджетов от него. Но это — в перспективе. Все будет зависеть от того, облюбуют ли наш край туристы.

— Мы уже облюбовали, — поделились впечатлениями от увиденного участники этого пробного тура.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

У Києві відкрилася Перша національна виставка українського туристичного продукту Visit Ukraine

В столиці України в рамках щорічного професійного форуму „Індустрія гостинності” відкрилася Перша національна виставка українського туристичного продукту Visit Ukraine. Виставка проходить у виставковому центрі України «КиївЕкспоПлаза» з 30 жовтня по 1 листопада (за адресою: м. Київ, вул. Салютна, 2-Б).

Головна мета заходу: представлення потенціалу української туристичної індустрії, стимулювання потоків організованого внутрішнього та в’їзного туризму, сприяння формуванню нових туристичних продуктів через співпрацю різних учасників ринку.

Історичні та культурні пам'ятки усіх регіонів України, курорти, заповідники, музеї, можливості для оздоровчого, активного, дитячого, молодіжного і екотуризму, послуги готелів, ресторанів, перевізників демонструють 116 учасників експозиції Visit Ukraine 2008.

Серед експонентів - Radisson SAS Hotel, "Арктур", "МАУ", Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, готелі "Одеса", "Пальміра Палас", "Прем'єр Палац Готель", ресторація - більярдний клуб "ГЕНШТАБЪ", мережа ресторанів FIM-card, санаторії та курорти Державного управління справами, Укркурортсервіс, фестивалі "ГогольFest", "Джаз Коктебель", "Країна Мрій", управління культури та туризму Чернігівської облдержадміністрації та багато інших.

Майданчиком для живого спілкування та обговорення нагальних професійних проблем стануть заходи виставкової програми: конференція "Маркетинг міст. Досвід розвитку міст як туристичних центрів в контексті підготовки України до Євро-2012"; семінар "Система якості у сфері сільського "зеленого" туризму до 2012"; семінар "Активний туризм як фактор зростання туристичних потоків".

Серед спеціальних подій виставки - Третій Всеукраїнський молодіжний туристичний фестиваль "Дивосвіт", який зібрав біля 30 учасників - молодіжних туристичних клубів з усієї України - від Львова до Луганська, від Чернігова до Євпаторії.
Організатор фестивалю - Українська хостел асоціація, представник Міжнародної хостел федерації, що налічує понад 4,5 тис. хостелів в 96 країнах світу. Фестиваль відбувається за підтримки Міністерства у справах сім'і, молоді і спорту та Міністерства культури і туризму України.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне