Стрімкі перевали

Екстримальний туризм в Україні, або родитися на світ заново

На світлині: печера Млинки - шукайте на мапі України!

Якщо запаси нафти чи газу вичерпуються, то при правильному підході до утримання і догляду, - пам’ятки історії, природні ресурси (скелі в горах чи печери, наприклад), монументи, можуть бути невичерпні тисячоліттями. І навіть якщо „варвари” щось відіб’ють, то до цього будуть ставитися ще з більшою пошаною і повагою, як зараз до безрукої Венери Мілоської. Та й піраміди, кажуть, роз’їдені піском, поточені вітрами й розпечені сонцем за тисячі років, але натовпи бажаючих побачити піраміди тільки з роками зростають у кількості.

Туризм, у класичному його розумінні – справа сезонна й капризна: ну який лижний туризм без снігу зимою, чи який пляжний туризм холодного дощового літа? Тим не менше, саме ці два види туризму є найпопулярнішими. Але я хочу розказати про туризм без ризиків пов’язаних із погодою.

Це в першу чергу історичний туризм – храми, замки, фортеці, монументи від того що небо хмуриться стають не менш привабливими, а яскраве сонце часто заважає красивій якісній фотографії. А також екстремальний туризм. Від того, що сніг навколо, альпінізм у високих горах менш привабливим не стає, бо там завжди сніг (напротивагу лижним курортам, де то є сніг, то – „глобальне потепління”). Або печерний туризм. На вулиці хоч хурделиця, хоч тілоплавильна жара – в печері стабільна температура + 13, наприклад. Звісно людям, скоріше хочеться відпочити від повсякденної праці, побутових неув’язок і неможливості відпочити у шумних містах чи перед телевізором, у якому ніколи нічого цікавого не знайти скільки не переключай канали. А екстремальний туризм – це праця для м’язів, а історичний – для мозку, але це праця й інколи важка. Але втома від такої праці радісна, на відміну від часто одноманітної праці на роботі.

В Україні для такого туризму є всі передумови. На Україні збереглося досить багато пам’ятників старовини: фортець (Акерман у Білгород-Дністровському, Хотин, Кам’янець-Подільський і т.д.), замків (Ужгород, Мукачеве, Луцьк, Червоногород і т.д.), пам’ятників садово-паркового мистецтва (Умань, Олександрія в Білій Церкві й т.д.), старовинних церков (наприклад, єдина на всю Європу церква-фортеця в Сутківцях), палаців і т.д. та й для екстремального туризму безліч місць, наприклад: риболовля в Дунайських плавнях, мисливство в лісах на Волині, альпінізм у Криму, велотури, гірські походи Карпатами, Чорнобильська зона, печери. От на останніх і зупинимося.

Що ж таке печери? В першу чергу – це царство Аїда. Це місце під поверхнею, де Сізіф займається безглуздою роботою, яку виконати не можливо. Це місце днювання нічних мешканців неба – летючих мишей. Це місце, де ростуть сталактити й сталагміти, чим вони відзірняються мало хто знає, але достовірно відомо, що в одному слові є букви „м”, а в іншому – нема. А ще добре відомо, що там нема чого робити хору хлопчиків-клаустрофобів. Але з іншого боку стараннями Антонія Печерського в Україні багато освячених печер, що призначені служити господу Богу (Києво-Печерська лавра, Антонієві печери в Чернігів, Любеч та інші).

Печери – це природні утворення, пустоти під землею, які утворилися при виході магми чи розгарячених газів із нетрів землі на поверхню, або при вимиванні водою вапнякових і гіпсових суглинків. Здебільшого природні печери утворюються в пригірській місцевості під час росту гір. Проте є і рукотворні печери, як це в Інкермані у Крим на місці каменоломень чи Китаєвський монастир у Києві. Звісно є рукотворні Одеські катакомби, Керчинські, Аджимускайські каменеломні, теж підземелля, але створене руками людини.

Одним словом, бажаючим поближче познайомитися з підземним царством Аїда є де розгулятися в Україні. Взагалі, природні печери вважають восьмим чудом світу (щоправда восьмим чудом світу я би назвав людей, особливо тих які лізуть під землю, але то вже така справа). На природні печери дуже багатий не тільки Крим („Мармурова”, де проводять концерти, „Червона” та інші), Закарпаття („Перлинова печера”, де окрім сталактитів є кальцитові кульки, що нагадують перлини), Івано-Франківська область („Довбушева діра” в с. Космач, взагалі майже всі печери на Івано-Франківщині пов’язані з іменем Довбуша), Львівщина („Медова” на околиці Львова, та й взагалі підземний Львів – це окрема розповідь, „Страдчанська” біля села Страдча), на Буковині („Баламутівська” біля с. Баламутівка, де були виявлені наскальні малюнки первісних людей, „Дуча” одна із найдовших печер – 114 км. пройдених маршрутів, „Попелюшка”).

Але найбагатшим на печери й найдоступнішим регіоном для туристів все ж вважається Тернопільщина (Борщівський і Чортківський райони). Насамперед це „Оптимістична” печера в Борщівському районі. Чому вона „Оптимістична”, бо довжина пройдених шляхів у ній сягає 210 км. і вона наближається до „Озерної”. Довжина пройдених шляхів „Озерної” – 116 км. Якщо ці дві печери з’єднаються, то утворять одну печеру, яка за довжиною ходів може перекрити найдовшу із відомих у світі печер, що міститься десь у Америці. Звідси й оптимізм у спелеологів – мовляв утремо носа америкосам. „Озерна” печера зрозуміло чому так названа, бо тут є підземні озера, єдина така печера в тій області. „Озерна” поділяється на дві частини „Далеку” й „Ближню”. В „Ближню” пускають досвідчених туристів спелеологів, а в „Дальню” – із-за важко доступності, тільки професіоналів, як на мій погляд – психів, але, може, комусь приємно відчувати себе кротом і вести життя без сонячного світла.

Найпопулярніша печера на Тернопільщині „Кристалічна” поблизу села Кривче Борщівського району. Вона порівняно недовга всього 23 км і в ній можна ходити без гідрокостюма. Особливий наголос тут потрібно ставити на слові „ходити”. Туди привозять офіційні екскурсії. Там я ще бував у 8 класі школи. А в печері „Млинки” Чортківського району загальна довжина ходів 28 км. і вона використовується для навчання професійних спелеологів, тут проводяться змагання по спелеотуризму, і водять туристичні групи початківців.

Ну ось майже вся інформація, а тепер до діла. Збираєте групу туристів і обов’язково не повідомляєте куди їдемо, кажете: „Та в якісь печери. Треба взяти будівельні рукавиці з пальчиками, бандану на голову й кеди, яких не шкода, бо буде брудно ходити.” На здивовані погляди спокійно потискаєте плечами й кажете: „Мені так сказали, я ще там не був. Печера називається „Атландита”, це в Хмельницькій області, десь 40 км. від Кам’янця-Подільського.”

І ось весела група туристів на автобусі підкочується до окраїни якось селища із жартами на кшталт: „А хто із собою клаустрофобію взяв?” А хто вже досвідчений із знанням справи зауважує: „Там будуть такі місця, що протиснутися можна тільки затримавши дихання.” Або: „Щось ти в плечах заширокий, точно застрягнеш.” Але ви не вірите ні слову, бо як казав людожер Уйма із книги Дяченків: „Головне, щоб голова пролізла.”

На місці ви бачите сільську хатинку, поблизу якої на шнурку сушаться гідрокостюми – бруднющі, страх. Екскурсовод пояснює: „Їх спеціально не перуть, бо глина висихає і її легше вибити.” Звісно, дехто цікавиться – скільки разів у печері люди сходили під себе в ці гідрокостюми? – що у досвідчених викликає приступ сміху (повірте, коли будете у печері, вам буде не до цього).

Ось ви вже впхалися в гідрокостюм, на голові бандана з ліхтариком, руки в рукавичках і у вас такий вигляд, ніби ви працюєте різноробом на будівництві й місите глину (якщо не бетон) всім тілом (з голови до п’яток). Гід попереджує, щоб не брати із собою фототехніку (кожен хто там був розуміє чому), хіба що маленьку цифрову мильницю. Звісно, не у всіх є таке щастя. Тому, всі речі залишаються в автобусі. Ще попереджує, щоб усі сходили до туалету, а то всесвітній архітектор Туалетті в цих печерах не бував.

Печера, нам показуються на місцевий пагорб, – отам. Саме з цього пагорба спускається групка страшно замурзаних людей. Глина не тільки на гідрокостюмі, а й на обличчях. Таке враження, що всі задоволені, але втомлені настільки, що не до радості. Запитуєш когось: „Красиві печери?” На тебе здивовано дивиться замурзане обличчя: „Та я не приглядався. Печери, як печери.” „Мені сподобалося,” – несподівано добавляє він після паузи, - „особливо протискуватися кудись.” І відходить, залишаючи тебе в здивуванні.

У нас два гіда, які просять нас розбитися на дві групи під умовними назвами: „Сильна” й „Розумна”. Ті, хто уже бував у печерах скромно відходять у „Розумну”, а молоді гарячі тіла вимагають „Сильної” групи. Гіди ведуть нас на пагорб по стежині через густий підлісок і виводять на рівну площадку. І там ти бачиш скелю в якій, десь на висоті 3 метри від землі, вхід в печеру. Підійматися туди можна тільки по одному по шнурку (хочеш-не-хочеш, а скелелазіння в програму входить).

Гіди шикують вас один за одним на віддалі 1 метра і просять вивчити й запам’ятати задницю переднього: „Це все, що ви будете бачити протягом 4 годин і від чого залежить ваше життя!” – без сміху зауважує гід Ромашка. І ще наголошує: „Всі слухаються мене, що сказав – те роблять, без: „я не хочу, я не буду” і т.д. Говорити пошепки, щоб не лякати кажанів, бо вони перенощики різноманітних інфекцій і навіщо вам потім проблеми? (одразу згадується „Куджо” Стівена Кінга) Якщо загубив свою задницю, кричи: „Стоп!” За вами повернуться. І ще раз, якщо хочете вернутися живими, слухайтеся мене.”

Для деяких ці настанови звучать як: „Е, поговори собі!” А дехто вже розуміє, що влип не на жарт. Піднявшись по шнурку до дірки в скелі, заповзаєш навколішки й повзеш крізь троє металевих дверей до розщелини, де можна встати на повний ріст і де сказали чекати всіх інших із групи й головне гіда, чекати мовчки. Але там на тебе чекає сюрприз, щойно із печер вийшла ще одна група. А оскільки дірка в скелі одна їм потрібно чекати, щоб усі залізли до печери, а тоді вони вилізуть. І у вузьку, але відносно довгу, щілину набивається в результаті до 30 людей. Жарти, сміх. Ті, що залізли, питаються: „Як там?” А ті, що уже на вихід намагаються застрахати, розказуючи байки, наприклад: „Та ми тут чекаємо, бо один наш загубився в середині.” Або: „Та, ви там не пролізете, де ми лазили, застрягнете, точно.”

Ну, ось потрохи всі зайшли, і ось „Сильна” група уже десь зникла із своїм гідом. І тоді ми, „Розумна” група, проходимо ще метрів зо три, повертаємо за стінку й бачимо вузьку щілину біля підлозі, яка вкрита вогкою глиною (вологість у середині печер 80-100%). Щілина – це дві кам’яні плити на відстані сантиметрів 60 одна від одної і ти розумієш, оце і є справжній вхід у печери, а то, так – сіни. Ось за цією діркою і почнуться справжні печери.

Гід просить вимкнути світло на ліхтариках і в цілковиті темноті розказує історію про, як на мій погляд, батька тирана, який запирав малого сина в підвалі й заставляв копати там землю, щоб знайти печеру. Бідолашний хлопчик копати не хотів, а розважався тим, що кидав лопатку в землю. І раптом лопатка провалилася, і хлопчик хотів її дістати й провалився в печеру, де було багато соляних кристалів. І хлопчик кричав від захоплення і радості. Отак віднайшли цю печеру, а зараз включайте ліхтарики й вперед один за одним за мною.

Ти включаєш ліхтарик дивишся на цю дірку й подумки клянешся, що більше ніхто й ніколи тебе не втравить у таку авантюру. Що ти був останнім дурнем, коли згодився на печери.

Ну а далі все просто. Пролазиш і чекаєш поки інші пролізуть. Якщо в когось не виходить, передній за руки витягує із дірки між кам’яними плитами, благо на вогкій глині ковзати легко. Інколи щілини такі вузькі й довгі, що зводить всі м’язи, поки ти якось по міліметру намагаєшся протиснутися кудись у невідомість. А інколи підземний зал такий великий, що ліхтарик ледь вихоплює із темноти стіну навпроти. А ще й гід знущається. Якось став так неприродно і каже: „Ви лізьте сюди,” – показує на вузьку дірку біля самої землі, – „але без мене. Тримайтеся лівої стіни.” І ось ти першим лізеш і дірку, лівою рукою намагаєшся не загубити стіну, але здається уже скоро виповзеш, і в цей момент упираєшся головою в задницю гіду.

Влізли в одну підземну залу і тут Ромашка, гід, просить виключити ліхтарики й розказує сльозоточиву історію. Була дівка, красуня. За нею упадали два хлопці. Вона сказала, що хто пройде цю залу й повернеться, за того й вийде заміж (у красунь завжди якісь звихнені бажання).

Пішли вони в печеру. Почали хлопці залу проходити. Один провалився, а інший зрадів і не допоміг йому вибратися, а кинув напризволяще. Але вже в кінці залу сам провалився. Вони обидва загинули (видно у красуні були види на когось третього). З тих пір їхні душі бродять печерами. Той, що загинув першим, – Білий спелеолог – допомагає живим. А інший – Чорний спелеолог – заважає. І раптом кричить: „Ай-ай, мене хтось за ногу схопив.” Всі починають шукати вимикачі на ліхтариках, загоряється світло, а гіда ніде нема. Коли всі починають сміятися – появляється з якоїсь дірки задоволений Ромашка.

Підвів гід до аркового проходу в підземний зал і каже: „Коли будете проходити через арку, треба загадати бажання, але тільки одне.” Ну, люди зібралися серйозні, й кожен, проходячи під аркою робить серйозне зосереджене обличчя, а інші перебирають у пам’яті все, що важливе в житті, для них. Коли пройшов останній гід каже: „Не знаю, що ви там загадували, але бажання у вас мало бути одне – вийти звідси живими.”

В одному залі гід заставив проповзти навколішки до виліпленої із глини книги й заприсягнутися, що ти ніколи не заподієш шкоди ні цій печері, ні кристалам, ні кальцитам. В печерах кристали максимального розміру сантиметрів 10. Кажуть найбільші вже туристи розтягнули. Хоча цінності в них ніякої, просто на згадку про печери. Та й за словами гіда, в деякі печери не пускають туристів-екстремалів, щоб зберегти для наступних поколінь кристали. Але коли ти вже там розумієш хлопця, який не помітив краси печер, бо окрім думок як кудись пролізти й коли ми звідси виберемося – ніяких. Не до краси.

На виході гід перший проліз у дірку й, коли виповзав наступний турист, затискав його голову між колінами й мастив обличчя глиною – проводив посвячення в спелеологи (ось чому всі поверталися такими замазурами). Коли всі вилізли, було не до радості. Хотілося скинути гідрокостюм, помитися. А все тіло боліло від повзання й на животі, й на колінах. Таке враження, що й ходити толком розучилися.

Ввечері, коли вся група зібралася в кафе „Під брамою” в Кам’янці-Подільському – всі були стомлені й нежваві. Розмови велися без живчикового задору, а так більше звучали фрази: „Мені більше до вподоби ходити, а не повзати,” „А я в тій дірці ледь не застряг, мене Ромашка за руки витягнув,” „А я ще би пішла туди з ночівлею.” Одним словом, кому пороги, а кому роги…

Одна дівчина порівнювала цю печеру („Атлантиду”) з печерами в „Млинках”, де вона вже побувала. І розказала таку історію. В „Млинках” є така щілина куди заповзаєш десь під 45 градусів догори. А ось за тією щілиною є вертикальна дірка. Треба в неї втиснутися і тримаючись ногами й руками за стінки сповзати вниз, а потім зіскочити в зал, десь із висоти двох метрів. І коли дивишся вверх, звідки ти впав, розумієш звідки ти на світ взявся. Зал, так і називається – Родильний.

Наступного дня група поїхала з Кам’янця в „Кристалічну” печеру, де повзати не треба було, можна було півзігнутим ходити, й повернулися страшно розчаровані. Затягує ця справа: появлятися на світ із дірки темного царства Аїда.

Тому, хто хоче себе випробувати – милості просимо в українські печери. Тільки не забудьте потренуватися дома проповзати під стільцем або під табуреткою, а то всі м’язи будуть боліти. Єдине, що вам обіцяю, - повернувшись до міста й усівшись за свої комп’ютери ви будете відчувати приємну фізичну втому й невимовно тиху радість, що знову родилися на світ із вузької щілини печери.

Багата Україна на туристичні місця. Й туризм можна вибрати собі до душі, кому екстрим, а кому – аквапарк з теплим тапчаном, а ще комусь – вилізти на стіну фортеці й уявляти себе Ланцелотом (по стінах, майже у всіх фортецях, ходити заборонено, але ми нікому не скажемо). Мандруйте Україною.

Хайвей

Чи спроможна Україна відновити ліси?

Павло Попович: “В Україні дуже гарні природні умови для ведення лісового господарства”

Про перспективи ведення лісового господарства та необхідність розкріпачення приватних землевласників, які вирішили перетворити малопридатні для сільського господарства ділянки в лісонасадження, в інтерв'ю РБК-Україна розповів науковий співробітник Національного університету біоресурсів і природокористування України, інженер лісового господарства Павло Попович.

РБК-Україна: Що може підштовхнути приватного землевласника зайнятися лісовим господарством?

Павло Попович: Сьогодні наша країна, на жаль, одна з найменш заліснених в Європі. Ліси в Україні займають всього 15,6% територія - близько 10 млн га. Але чи можна негативні явища перетворити на позитивні, щоб нинішні проблеми обернулися конкурентними перевагами на світовому ринку? Є розрахунки, що можна отримати вигідне місце в міжнародному поділі праці, почавши масову посадку лісів на землях, які сьогодні необхідно виводити із сільськогосподарського користування.

РБК-Україна: Про які землі Ви говорите і чому їх необхідно виводити із сільськогосподарського користування?

Павло Попович: Про земельні паї, тобто, земельні частки для товарного сільськогосподарського користування. У першу чергу, необхідно відзначити, що в Україні 41,8 млн га угідь, з яких 32 млн га ріллі, а це 56,7% загальної території країни.
За рівнем розораності території наша країна займає одне з перших місць в світі, удвічі випереджаючи держави ЄС, де цей показник в середньому становить 25%. Сьогодні 80% розораних земель знаходяться в стадії деградації, вимагають відновлення, аж до повного виведення з-під оранки. Але проблема в тому, що ці землі здебільшого розпайовані і вже мають приватних власників, яким, зрозуміло, невигідно вилучати ділянки з активного користування.

РБК-Україна: Чи є компромісне рішення, щоб не вилучати ділянки з активного користування, але і щоб ця земля давала користь своєму власникові прибуток?

Павло Попович: Лісорозведення. В Україні дуже гарні природні умови для ведення лісового господарства. У нас є великі масиви цінних твердолистяних порід, таких як дуб та ясен.
У нас в країні багато ерозійно-небезпечних ділянок - це схили, балки, яри. Там не можна займатися сільським господарством, будувати там теж небезпечно. Такі землі потрібно засадити лісом, щоб він виконував свої корисні функції. 10 млн га необхідно чимось зайняти. З лісу можна отримувати прибуток, тим самим приносити вигоду власникові землі.

РБК-Україна: Але ліс росте досить довго. Яким чином можна отримувати прибуток з лісового господарства, в які терміни капіталовкладення в лісове господарство можуть виправдати себе?

Павло Попович: Деревина, придатна для продажу, виходить через 40-100 років. В
середньому необхідно 50 років, щоб отримати асортимент деревини. А скільки за цей час рослини поглинуть вуглекислого газу! Скільки збережуть біологічного різноманіття, оскільки туди почнуть злітатися птиці, там з'являтися звірі. Також велике значення має рекреаційна складова, так як у лісі зможуть відпочивати люди.
Говорячи про заліснення земель, ми не маємо на увазі чорноземи, а розглядаємо малородючі землі, на яких лісове господарство - дуже цікавий і перспективний варіант.
Щороку з одного гектара лісу виходить в середньому по Україні 4 куб. м деревини (від 2 куб. м в Криму та від 10 куб. м в Карпатах). Цей процес безперервний.

РБК-Україна: Деревина - єдине, що є комерційним продуктом лісогосподарської діяльності?

Павло Попович: Звичайно ні! В Україні людям дуже важко зрозуміти, що таке продукція лісового господарства. Те, що ліс це тільки деревина - стереотипи.
Якщо порахувати сумарно, за весь термін проростання насаджень, наприклад, за 100 років, виявиться, що вартість самої по собі деревини становить близько 10% від усіх інших послуг, які дає ця система.
Простий приклад: у 80-х роках минулого століття Волинське обласне управління лісового господарства Україна від заготівлі грибів та ягід отримувало прибутку більше, ніж від рубки деревини. Чорниця добре росте в негустих соснових пристигаючих і стиглих насадженнях, яким приблизно 50-60 років. Ці насадження потрібно рубати кожні 80 років, але варто врахувати, що при цьому знищиться та чорниця. З точки зору бізнесу, соснову ділянку набагато вигідніше протримати більше 100 років, тому що чорниця буде окупати ті вікові втрати деревини.
Ще один приклад: вартість одного кілограма трюфеля може досягати 5000 євро. На одному гектарі може зрости від 10 до 25 кг грибів. Зрозуміло, що у нас немає таких високоякісних трюфелів, наші йдуть по 500 євро/кг. Цей гриб росте рік. Навіть якщо на одному гектарі виростить всього 10 кг грибів - це 5000 євро на рік. Таких плантаційних насаджень одиниці по Україні.
Не варто забувати і про території для відпочинку, які можуть створюватися для культурного відпочинку населення: полювання, збір грибів.

РБК-Україна: Скільки сьогодні в Україні коштує висадка лісу?

Павло Попович: 500 дол. для посадки одного гектара лісу більш ніж достатньо. І це не вимагає великих зусиль.
Проблема в іншому - на своїй землі ліс за законом посадити не можна. Причина такого стану речей - «продержавницька політика». Уряд вважає, що лісовим господарством має займатися тільки держава. Сьогодні власник земельної частки не має права займатися лісовим господарством на своїй ділянці.

РБК-Україна: Чому?

Павло Попович: Тому що земельною часткою власник повинен розпоряджатися тільки за призначенням, а саме - займатися товарної сільськогосподарської діяльністю. Відповідно до закону «Про насіння», лісові породи, такі як сосна, береза і т.д., не є продуктом сільськогосподарської діяльності.

РБК-Україна: З якими проблемами може зіткнутися власник земельного паю, якщо він вирішить самовільно зайнятися лісовим господарством?

Павло Попович: В першу чергу, це штрафи. Але цікаво, що, маючи таку ділянку землі і не вживаючи ніяких дій, власник теж може піддати себе правопорушенню. Якщо він два-три роки не стежив за ділянкою, там самосівом може прорости ліс, особливо - на західних територіях. А це вже використання землі не за призначенням.
Мені відома така схема: на селянина накладали великі штрафи за те, що на його земельної частки зростає самосійний ліс. Потім просто пропонували мирову - віддати свій земельний пай в обмін на списання штрафів. Ми вже не перший рік боремося з цими «білими плямами» в лісогосподарському законодавстві.

РБК-Україна: А яка практика в даній сфері за кордоном?

Павло Попович: Набагато простіше в цій сфері в Росії і в Західній Європі. Оптимальною структурою в Європі вважається умови 50/50: половина лісів - приватна, половина - державна. При такій структурі можна дотримуватися і комерційного приватного інтересу, і виконувати загальнодержавні екологічні програми.


Спілкувався Ілля Іванов, rbc.ua

У Кличка кажуть, що кияни вже можуть прощатися з парками і скверами (перелік)

Столична влада планує подальше знищення зелених зон Києва, віддавши їх під забудову.

Про це йдеться в заяві депутатської фракції «УДАР Віталія Кличка», котру зачитала на засіданні Київради депутат Наталія НОВАК, повідомили УНІАН у прес-службі фракції.

Так, згідно з проектом Генерального плану, 486,28 га парків та скверів і 733,63 га земель лісового та рекреаційного призначення планують відвести під забудову, наголошується в заяві.

«Кияни остаточно можуть попрощатися із Солом’янським парком, Протасовим яром, парком біля Совських ставків, Лисою горою, схилами бульвару Дружби народів, парком «Аскольдова могила», скверами на Прорізній, Гончара та інших центральних вулицях, Пейзажною алеєю та Сирецьким парком, парками «Крістерова гірка» та «Оболонь», «Троєщина» та «Дружби народів», парком Кіото, островом Труханів, численними бульварами, Гідропарком та парком «Перемога», Дніпровською набережною та «Парком партизанської слави». Під «ніж» потрапляють всі лісництва, острів Жуків, Феофанія та Конча-Заспа», - йдеться у заяві.

Тому від імені мільйонів киян депутати закликають КМДА зупинитися й не проводити політику, котра призводить до знищення «зелених легень» Києва.

Також фракція «УДАР Віталія Кличка» оприлюднила сьогодні список територій, які планується передати під забудову: «Ми офіційно направляємо цей список до Кабінету міністрів України, аби там не погоджували Генплан столиці».

Крім того, у разі продовження такої тенденції «УДАР Віталія Кличка» ініціюватиме місцевий референдум, аби кияни визначились стосовно цього Генплану.

Як зазначають у фракції, презентація Генплану, яка проходила днями під керівництвом Олександра ПОПОВА, стала знаковою: «Фактично всі земельні ділянки, які роздані попередньою командою у рекреаційних зонах та про повернення яких місту рапортувала команда очільника міської адміністрації, у проекті Генплану не мають статусу рекреаційних. Тобто, їх повернули місту тільки для одного – віддати під забудову іншим».

«Втім, тоді не треба плутати поняття. Це називається перерозподіл власності, а не повернення вкраденого. Замість «молодої команди ЧЕРНОВЕЦЬКОГО» у Києві з’являється «молода команда ПОПОВА», йдеться в заяві фракції "УДАР Віталія Кличка" у Київраді.

Будівництво нових лісових доріг на Прикарпатті

Голова Держлісагенства ознайомився з будівництвом нових лісових доріг на Прикарпатті


29 вересня з робочим візитом на Прикарпатті перебував голова Держлісагенства України Віктор Сівець. Метою поїздки було ознайомлення зі станом транспортного освоєння лісових масивів підвідомчими підприємствами Івано-Франківщини.

Під час перебування в області Віктор Сівець відвідав місця будівництва нових лісових автомобільних доріг у ДП «Верховинське лісове господарство», ДП «Ворохтянське лісове господарство», ДП «Делятинське лісове господарство» та ДП «Солотвинське лісове господарство».

Неподалік Манявського скиту на Богородчанщині голова Держлісагенства зустрівся із Владикою Манявського монастиря. Там ДП «Солотвинське лісове господарство» будує нову лісову дорогу на території лісфонду, яка повинна об’єднати туризм рекреаційний та релігійне паломництво до святих місць і принести чималу користь області вцілому.

Загалом, будівництво лісових доріг – одне з пріоритетних завдань для підвищення ефективності ведення лісового господарства області. Наявність добре розвиненої мережі автошляхів у лісі це обов’язкова умова повноцінного лісовідновлення та догляду за лісовими культурами, охорони деревостанів від шкідників та пожеж, а також вільний доступ транспорту та механізмів до лісових ділянок для проведення лісозаготівельних робіт.

За період 2007-2010 роки підвідомчими підприємствами Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства збудовано 116,3 км лісових автомобільних доріг, з них 79,8 км – за бюджетні кошти та 36,5 км – за власні кошти підприємств.

Станом на початок 2011 року на підвідомчих підприємствах обласного управління числилось 1789,3 км лісових автомобільних доріг, густота яких становить 3,8 км на 1000 га лісового фонду.

У 2011 році підприємствам Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства виділено з Державного бюджету України 10,0 млн.грн., за які заплановано збудувати 20,1 км лісових автомобільних доріг, крім цього заплановано збудувати 19,6 км доріг за власні кошти та кошти обласного бюджету, а також відремонтувати ­– 81 км.

За власні кошти та кошти з обласного бюджету із запланованих 19,6 км доріг збудовано 17,4 км, що становить 89 %, та відремонтовано 83,3 км.

Здача доріг в експлуатацію планується в жовтні – грудні 2011 року.

Вже з наступного року заплановано збудувати ще близько 20 км лісових автомобільних доріг за бюджетні кошти, та 16-20 км – за власні кошти лісогосподарських підприємств. Згідно їхніх даних, за період 2011-2015 роки необхідно збудувати майже 173 км лісових доріг, що дасть доступ до 5911,3 га лісу, на якій зосереджено більше 2 млн. м3 стиглої та перестійної деревини.

Достатнє транспортне освоєння лісових масивів області дозволить приймати правильні рішення стосовно ведення лісового господарства і лісокористування на близьку та далеку перспективу.

Прес-служба ІФОУЛМГ, Коломия ВЕБ Портал

Суд повернув Куяльницький курорт державі

Майно Державного підприємства «Клінічний санаторій імені Пирогова», що розташований на березі знаменитого Куяльницького лиману, рішенням Господарського суду Одеської області повернено його законному власникові – Українській державі.

Про це сьогодні повідомили УНІАН у прокуратурі Одеської області, уточнивши, що «суд задовольнив позов Суворовської райпрокуратури Одеси, поданий в березні цього року на користь Держави в особі Фонду державного майна України, і визнав незаконним відчуження приватним підприємством «Брік» санаторних будівель загальною площею 34 тис. кв. метрів».

Рішенням суду визнані недійсними раніше укладені договори купівлі-продажу частини майна оздоровниці. Ці споруди керівництво ПП «Брік» зобов`язане повернути в користування ДП «Клінічний санаторій імені Пирогова».

http://www.unian.net/ukr/news/news-456229.html

Создается карта родников Харьковской области

Сегодня на учете у санитарно-эпидемиологической службы Харьковской области находится 66 родников. Вода в каждом третьем из них не соответствует санитарно-гигиеническим показателям питьевой воды. Об этом сообщил главный санитарный врач области Сергей Савенков.
По его словам, если раньше санслужба проводила исследования качества воды в родниках раз в квартал, то теперь проверки и родниковой, и воды централизованного водоснабжения проводятся раз в месяц, чтобы составить реальную картину качества воды.

Савенков также отметил, что после окончания проверок сотрудники санстанции планируют установить возле каждого родника табличку с информацией о качестве воды в этом источнике.

Как сообщили в пресс-службе облгосадминистрации, эту идею полностью поддержал губернатор Арсен Аваков, а кроме того предложил разместить такую карту в Интернете с обозначением родников на территории области и информации о качестве воды в них.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

glavnoe.ua
© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Одесса откроет курортный сезон 1 мая

Одесский городской голова Эдуард Гурвиц подписал распоряжение, регламентирующее работу пляжей в период курортного сезона.

Согласно документу, места массового отдыха на морском побережье в черте Одессы должны быть подготовлены к приему людей до 1 мая. При этом, как передает управление информации Одесского горсовета, свободный доступ на городские пляжи вне зависимости от их формы собственности, будет осуществляться с 6 до 20 часов.

До начала курортного сезона коммунальным службам, ведомствам и коммерческим структурам, арендующим пляжи, необходимо провести обследование акватории Черного моря в районе предполагаемых мест отдыха с получением ответствующих документов, оборудовать медпункты и места для хранения спасательных плавсредств, организовать доступ на пляжи людей с ограниченными физическими возможностями, а также отвести специальные места для курения.

На пляжах, находящихся в ведении коммунальных предприятий, мэр Одессы обязал организовать подачу питьевой воды, работу душевых кабинок и туалетов, а также восстановить систему проводного оповещения отдыхающих.
При этом все торговые объекты, реализующие продукты питания и напитки на территории пляжей, должны иметь соответствующие разрешительные документы. В свою очередь, санитарно-эпидемиологической службе города поручено контролировать выполнение правил эксплуатации пляжей и следить за чистотой зоны отдыха.
Курортный сезон в Одессе продлится до 1 октября.

Автор: Мария Зборовская
Источник:Новый Регион

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Горнолыжный курорт "Буковель": модно и здорово!

Горнолыжный курорт "Буковель" расположен в с. Паляница, Ивано-Франковской области в 10 км от Яблуницкого перевала на высоте 920 метров. До Ивано-Франковска около 95 км, до Яремче около 30 км, до Яблуницы около 15 км, до Татарова около 12 км, до Ясиня около 25 км, до Ворохты около 15 км. Рядом г.Синяк (1665 м) и Хомяк (542 м). Название произошло от названия горы Буковель высотой 1129 метров, расположенной рядом с комплексом.

Отдых в Буковеле – приятный и удобный; горы, которые будто обступили "Буковель" со всех сторон, закрывают его от холодных зимних ветров, что создает комфортные условия отдыхающим. Лыжные трассы проходят на специально подготовленных склонах с травяной основой. Все трассы оборудованы снеговыми пушками и защищены от прямого солнечного луча, благодаря чему снег держится дольше. Трассы для катания готовятся специальной снегонапыляющей и снеготрамбовочной техникой. Освещение склонов позволяет кататься в вечернее время. Для любителей другого рода развлечений Буковель тоже будет интересным

Курорт располагает 14 горнолыжными подъемниками: 11 четырехкресельных подъемников длиной от 652 до 1947 метров; 1 двукресельный длиной 1000 метров; 1 трехкресельный длиной 1100 метров; 1 бугель длиной 957 метров. Также есть мультилифты. Работают снеговые пушки, освещение некоторых трасс. Трассы различного уровня сложности: от простых до самых сложных. Всего 81 трасса на склонах гор: Буковель (1127 м), Черна-Коева (1246 м), Довга (1372 м).

aav.com.ua

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Зимой в Крыму все только начинается!

Заблуждаются те, кто считает, что в Крыму зимой делать нечего, мол, Крым - это только лето, море, золотистые песчаные пляжи, ночные дискотеки, и ,конечно же, ласковое солнышко. До сих пор думаете, что зима в Крыму - это пасмурные дождливо-морозные деньки и никакого удовольствия? Берусь вас переубедить: Крым зимой - это настоящее чудо, море отдыха, позитивных эмоций, килограммы крымского полезного воздуха и удовольствия. Грезите о новогоднем отдыхе в Альпах или заснеженной Вене? А о Крыме, господа, не задумывались?

Думаете, что настоящая зима в Крыму царит только в горах? Неправда, периодически зиму можно застать и в городах, Мягким снежным покровом устилает белоснежная красавица старые улочки Феодосии, средневековые башни Судака, дворцы Южнобережья, серебрит листья экзотических деревьев и Никитском ботаническом саду и одевает пушистые снежные шапки на пальмы набережной Ялты. Если вы человек «тяжелый на подъем», то самое лучшее времяпрепровождение для вас зимой в Крыму - это посиделки с бокалом глинтвейна перед камином в теплой дружеской компании. Затем, в не менее теплой атмосфере, отдых в финской сауне, как вариант - в бассейне с подогретой морской водой. А после — массаж с ароматическими маслами. Перечисленные выше услуги оказывают большинство крымских пансионатов и отелей, поэтому свобода выбора «звезд», удобств и цен обеспечена.

Вот где зимой по-настоящему бурлит жизнь. Как пел Владимир Высоцкий «лучше гор могут быть только горы...», вот и манят Ай-Петри и Чатыр-Даг, Мангуп и Кошка любителей активного отдыха самого разного возраста. Лучшие места для зимнего актива и горно-лыжного спорта - Ангарский перевал, нижнее плато Чатыр-Дага, возле пещеры Мраморной, и Ай-Петринская яйла. Самой большой популярностью пользуется знаменитое плато Ай-Петри, с которого открывается неимоверная, поражающая воображение панорама: весь Южный брег Крыма как на ладони от Меганома и до Аю-Дага. Сама дорога к Ай-Петри очень красива. Горный серпантин, открывающий, как жемчужины, лучшие курорты Крыма: Гаспру, Ялту, Алупку, Симеиз. Небольшой совет: собираясь посетить крымские горы на машине, не поленитесь переобуть любимое авто в зимнюю резину, дабы не встать на середине подъема. Не забудьте и про мобильный телефон, на случай неприятностей с авто, вдруг придется вызвать эвакуатор.

И это касается не только проката лыжного оборудования, услуг инструкторов для новичков и лыжных трасс, но и гостинично-ресторанных услуг, стоимости проезда и экскурсий. Прямо у метеостанции с ялтинского въезда На Ай-Петри оборудован бугельный подъемник, а склон особенно хорошо для начинающих любителей лыж. Интересная забава для поклонников острых ощущений - ски-йоринг, когда десяток лыжников цепляются за буксировочный трос и несутся за снегоходом на приличной скорости. Ощущения не для слабонервных!

Есть на плато недалеко от обрыва кафе «Солнышко». В среднем обед на одного человека здесь обойдется в 50-60 гривен, а стоимость двухместного номера приблизительно в 70 долларов в зависимости от удобств. Зато в комплекс услуг включена сауна и дегустация крымских вин. Если решите остаться ночевать на Ай-Петри, не поленитесь проснуться на рассвете и хорошенько всмотреться в горизонт - если будет ясная погодка, то можно увидеть очертания берегов Турции.
На лыжах не так и трудно стоять

Что касается самого актива, то на Ай-Петри вас ждет потрясающий комплекс развлечений: снегоход, обычные лыжи, сноуборд и сани. Хотя можно заметить экстремалов, покоряющих трассы на автомобильных камерах и полиэтиленовых пакетах и картонках. Что поделать, если для большинства народа кувырок в снежный сугроб на крутом повороте не авария, а очередная порция веселья и зимнего удовольствия.

Нет машины, а хочется в горы? Не отчаивайтесь! Добраться до ближайшей лыжной трассы не так уж и трудно, отправляйтесь на Ангарский перевал. Доехать туда можно хоть и на медленном, но довольно экономичном троллейбусе, любуясь по дороге пейзажи Чатыр-Дага и Долгоруковской яйлы. Ангарский перевал расположен на высоте 752 м над уровнем моря в 30 км от Симферополя и в 12 км от Алушты. Отличительным свойством перевала является то, что отдельные трассы там оборудованы для саней и снегокатов, ледянок и автомобильных камер, есть трассы даже для любителей крутых виражей на полиэтилене. Для лыжников оборудовано две очереди бугельного подъемника по 600 м.
Фуникулер "Мисхор-Ай-Петри". Разве не прекрасный вид?

Первая очередь для начинающих лыжников, но довольно живописная и интересная. Вторая — уже чистой воды адреналин:скальные выступы и вековые крымские буковые леса, свежий горный воздух и простор кружат голову. Только для этого необходимо снаряжение и умение. На перевале организована горнолыжная школа, прокат всевозможных саней и лыж, доставка и экскурсии для групп и, что немаловажно, дежурство Контрольно-спасательной службы.

Хотите совместить лыжи с чем-нибудь интересным и познавательным? Тогда вам прямая дорога к знаменитому крымской «Шатру» - Чатыр-Дагу. Добраться туда можно от троллейбусной трассы Симферополь-Алушта, поворот на поселок Мраморное и дальше по указателям - «пещера Мраморная».


На Чатыр-Даге вас ждут горнолыжные трассы с подъемниками, кафе, комфортабельные вагончики для ночлега и самое интересное -знаменитые крымские пещеры. Чего стоит Эмине-Баир-Хосар - одна из самых красивых пещер Крыма. Подземные галереи пещеры протянулись почти на полтора километра. Лабиринты сталактитов и сталагмитов, красивейшее подземное двухуровневое кальцитовое озеро и уникальная палеонтологическая выставка ( один из экспонатов - скелет мамонта) заинтересуют не только взрослых, но и детей.

Если же лыжи вас не очень привлекают, а хочется чего-то необычного, собирайте компанию друзей, хватайте инструктора по туризму и отправляйтесь в Большой каньон. Зимой это место превращается в настоящие чертоги Снежной королевы. Спрятанный от окружающего мирав глубине северного склона Ай-Петри, Большой каньон поражает воображение даже видавших многое путешественников.


На сотни метров круто вздымаются вверх стены ущелья, над головой нависают причудливые утесы, а недалеко от туристической тропы шумит под тонкой коркой льда настоящая горная речка с порогами и небольшими водопадами. Заснеженные крымские леса как декорации к сказке о зиме. Здесь вас ждет один из живописнейших водопадов Крыма - «Серебрянные струи», который зимой превращается в водопад из хрусталя. Замерзшая вода причудливо застывает на камнях и деревьев, словно неизвестный мастер-стекольщик колдовал над лесом.

Вы не боитесь приключений и хотите увидеть настоящий зимний лес? Посетите зимний Мангуп, гору-останец, пристанище знаменитого княжества Феодоро. Добраться туда можно также своим путем. Сорок минут езды от Симферополя до Бахчисарая, затем еще полчаса до поселка Красный Мак и вот вы у подножья знаменитого Мангупа. В поселке стоит сделать привал и набраться сил перед подъемом в четыре километра. Непосредственно с вершины Мангупа вам откроется удивительная, ни с чем не сравнимая картина крымских долин, загадочных зимних лесов и засыпанных снегом виноградников. Не забудьте взять с собой теплые вещи, еду и спальные мешки. С питьевой водой на Мангупе проблем нет, здесь много родников с кристальной обжигающей холодом водой.

А от непогоды всегда можно укрыться в пещерах Мангупа, уже давно использующихся туристами в качестве стоянок. Одно замечание туристам — Мангуп не охраняется и не очищается от мусора в отличии от того же Чатыр-Дага, поэтому не стоит украшать белоснежный ковер земли пестрым мусором, прихватывайте его с собой.

Я перечислила лишь небольшую часть возможностей зимних развлечений, которые наполнят ваш досуг яркими впечатлениями и новыми ощущениями. Скучать не придется, в Крыму зимой каждый сможет найти себе подходящее занятие.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Чудо подільського краю

26 серпня 2008 р. край отримав всенародне визнання, визнання, яким, безумовно, пишається кожен, хто так чи інакше до цього причетний. Всеукраїнська акція «7 природних чудес України», яка стартувала 1 листопада 2007 р., визначила переможців, чи точніше лідерів, з яких формується краса та неповторність нашої країни. Одним із них став Національний природний парк «Подільські Товтри» став, так би мовити, чудом «три в одному». На його території розміщено чудо України – НІАЗ «Кам’янець», природне чудо НПП «Подільські Товтри» та частина (127 км.) ще одного природного чуда – Дністровського каньйону.

Що ж такого «чудового» є в нас, що дозволило протягом всього періоду Інтернет-голосування беззмінно займати перше місце і взагалі потрапити в сімку найкращих, ми попросили розповісти директора НПП «Подільські Товтри» Олега ЯНКОВСЬКОГО.

- Для тих, хто ще не знає, товтри – то залишки узбережних рифів, витягнених паралельно давній береговій лінії. Товтри - це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах парку сягає в середньому 400 метрів над рівнем моря. Аналогів такого Чуда у світі немає. Щоправда, за геологічною структурою є подібні скелясті гряди у Великобританії та Штатах. Ідеальним аналогом Подільських Товтрів може бути Великий Бар’єрний риф, який знаходиться на північному та східному узбережжі Австралії. Проте ця геологічна споруда перебуває у стадії постійного формування та змін. Подільські Товтри – це сукупність викопних рифових споруд узбережжя бар’єрного характеру, які утворилися у мілководних міоценових морях. У рельєфі Товтри виглядають як скеляста дугоподібна гряда. Над навколишньою Подільською рівниною ця гряда піднімається на 60-65 м. Її довжина сягає 250 км, ширина 15-20 км.

Деякі форми мають вигляд витягнутого валу, або окремих конусоподібних горбів, іноді - форму морських атолів. Проте найбільш поширеною формою є кряжі у вигляді витягнутих валів шириною до 0,5 км. У більшості випадків поверхня цих кряжів хвиляста, а схили опуклі.

- Як відомо, загальна площа національного природного парку понад 250 тисяч гектарів, розміщених на території Кам’янець-Подільського, Чемеровецького та Городецького районів. Чи є якась суттєва відмінність між окремими його частинами?

- Якщо вже бути точним, то загальна площа НПП «Подільські Товтри» становить 261316 гектарів. Щодо відмінностей, то, наприклад, придністровська частина Подільських Товтр сильно та доволі густо розчленована глибокими каньйоноподібними долинами лівих притоків річки Дністер. Долини мають глибину до 200 м, круті схили та вузьке дно. Це саме та частина ще одного природного чуда – Дністровського каньйону.

Товтровий кряж багатий карстовими формами. Трапляються тут і печери, як от «Кармелюкові» у с. При вороття чи «Атлантида» у с.Завалля.

У межах парку росте майже 1700 видів рослин, з них близько 300 - ендемічні та субендемічні подільські види, а також реліктові та рідкісні рослини. Фауна налічує 55 видів ссавців, 214 — птахів, 10 — плазунів, 11 - земноводних та низку видів безхребетних тварин, які ще потребують детальних досліджень. До Червоної книги України занесено 60 видів рослин та 85 тварин (з них 14 - ссавців, 26 - птахів та 45 - комах).

Та й взагалі, нам є чим пишатися. На території парку знаходяться 127 об’єктів природно-заповідного фонду України: 15 заказників загальнодержавного значення, 4 пам’ятки природи загальнодержавного значення, 18 заказників місцевого значення, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 87 пам’яток природи місцевого значення, заповідне урочище, ботанічний сад, зоологічний парк місцевого значення. Такі об’єкти, як Смотрицький каньйон та Бакотська затока охороняються відповідно до міжнародної Рамсарської конвенції як середовище існування водоплавних птахів. Заказник загальнодержавного значення Китайгородське відслонення є всесвітньовідомим еталонним розрізом силурійських відкладів та розвитку осадових порід першого середньоземноморського ярусу. А ще унікальні Чотири кавалери, заказник «Чапля», Сатанівський заказник, де в штольні с.Іванківці живе велика кількість кажанів…

- Олеже Йосиповичу, після того, як НПП «Подільські Товтри» став одним із природних чудес України, варто очікувати на появу нових туристів. Якщо охочі до вражень та відпочинку люди забажають повністю оглянути Товтри, скільки часу їм доведеться витратити?

- Це питання, на яке важко одразу дати відповідь. Перш за все, варто враховувати вид транспорту та те, що вони захочуть побачити на своєму шляху. Якщо оглядати частину Дністровського каньйону, то це мінімум 4 години на теплоході. Якщо рухатися в напрямку Сатанівської перлини Городецького району, то доведеться подолати понад 100 км шляху.

Загалом, на території нашого парку можливі практично всі види відпочинку. Це, в першу чергу, різноманітні туристичні маршрути – піший, водний, автомобільний, кінний, лижний.

Загальнооздоровчий відпочинок, екскурсії, дельта-парапланеризм, мандрівка на повітряній кулі, любительські промисли (збір грибів і ягід, рибальство, мисливство), кліматичне і бальнеологічне лікування. Ми маємо надзвичайно гарні місця відпочинку в районі сіл Сокіл та Гораївка, де розмістили свої візит-центри. За цілком символічну плату – 2 гривні з людини та 4 гривні з автомобіля, можна відпочити скільки забажаєш. Плануємо відкрити ще кілька таких візит-центрів. Поблизу с.Бакота, нині більш відомого своєю архітектурною пам’яткою – скельним монастирем – мріємо утворити долину тюльпанів. Гадаю, це буде неперевершено!

- А чи не стануть добрі наміри гарно вимощеною дорогою у пекло, коли ті ж туристи, намилувавшись природними витворами, залишатимуть після себе не менш вдалі витвори, але вже з бруду і сміття?

- Вовка боятись, в ліс не ходити. Та й, сподіваємося, здоровий глузд все-таки переможе. Не заперечуватиму, що й досі стикаємося з цією проблемою. Проте в створених візит-центрах територія підтримується в чистоті. Наші працівники ретельно за цим слідкують. Та й останнім часом підвищився рівень свідомості пересічного туриста, який вже не залишає після себе гору сміття, навпаки, приводить до ладу вибране для відпочинку місце, адже планує наступного разу повернутися сюди ще раз.

- Олеже Йосиповичу, якщо турист сьогодні залишив невеличку купку сміття – то це одне, адже її завше можна прибрати. Проте, що робити з природоохоронними об’єктами, пошкодження яких призведе до змін чи навіть до повного знецінення?

- На сьогоднішній день це питання й досі залишається без відповіді і не має чіткого законодавчого механізму врегулювання. З одного боку, об’єкт відноситься до національного природно-заповідного фонду, і ми безпосередньо займаємося ним, а, з іншого боку, є господар, наприклад, лісове чи якесь певне комунальне господарство. Така колізія в законодавстві не дає можливості повністю контролювати ті чи інші процеси та вберегти природу від руйнації. Всі ми бачимо, як вплинула вирубка лісу в Карпатах на нинішній стан навколишнього середовища. Тож варто не забувати про те, що до будь-чого, майстерно зробленого природою, потрібно ставитися з шаною та повагою.

- Поза сумнівом під час Інтернет-голосування Ви віддавали свій голос за рідний природний парк, та чи були ще об’єкти, яким дарували свої симпатії?

- Звичайно. Перш за все, це Дністровський каньйон, який розтягнувся на чотири області – Івано-Франківську, Хмельницьку, Тернопільську та Вінницьку. Унікальна за своїм розміщенням та характеристиками є Балаклавська бухта з мисами Айя та Фіолент. Там все зроблене руками природи, жодного людського втручання. І, звичайно ж, заповідник «Асканія-Нова», в якому збереглася велика кількість зникаючих видів рослин та тварин.

Переконаний, що це велика честь бути в списку лідерів та розділяти перемогу з найкращими природними чудесами України. Сподіваємося, що незабаром наш край поповниться ще одним чудом, але вже духовним. В жовтні цього року має стартувати нова акція «7 духовних чудес України». Нині ми готуємо для участі в цій акції матеріали по «Залишкам скельного монастиря літописного міста Бакота», який наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 2 червня 1999 р. занесений до Державного Реєстру Національного культурного надбання.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Прогулянка по Київській області: від КП – до кафе

Друга галявина парку Олександрія

Внутрішній туризм для України завжди був наріжним каменем. Ми з радістю ладні відвозити свої гроші в улюблені Туреччину, Єгипет або Болгарію, замість того, щоб вибрати "українське", і поповнити казну рідної країни. Ось тільки місць для відпочинку, які хоч би приблизно відповідали світовим стандартам, в Україні замало, та і сервіс не виправдовує непомірно високі ціни за послуги.

Але не будемо настільки песимістичні, Український внутрішній туризм хоч і знаходиться ще в ембріональному стані, але він не стоїть на місці і крок за кроком, готель за готелем, пляж за пляжем, аквапарк за аквапарком прокладає собі дорогу в світле майбутнє.

Всюди як гриби ростуть приватні пансіонати біля швидкісних трас, міні-готелі, бази відпочинку, де можна цілком добре провести час на лоні природи, поїсти шашлик і скупатися в озері. У хід йде будь-який підручний матеріал: приватні будинки перетворюються на готелі, а контрольно-пропускні пункти – на кафе. Все частіше і частіше ми звертаємося саме до українського сервісу, і, кожного разу, не втомлюємося дивуватися: "Неймовірно! У нас все є!". От тільки ми ще ніяк не навчимося ВСЕ ЦЕ правильно використовувати.

На цей раз ми побували відразу в декількох місцях Київської області, і, хочу зізнатися, отримали масу задоволення. Старт був призначений на 08:00 ранку. Дочекавшись всіх мандрівників, ми без зволікань (рівно о 09:30) виїхали прямо в дендропарк "Олександрійський".

ДЕНДРОПАРК ОЛЕКСАНДРІЯ

Парк Олександрія. Рось | Це неосяжно величне і невимовно прекрасне творіння рук людських і природи знаходиться в місті Біла Церква, що в 100 кілометрах від Києва. Парк більше нагадує якийсь казковий ліс з гігантськими деревами, загубленими стежками, вимощеними доріжками, ставками і колонадами в тіні дерев.

Олександрія значно відрізняється від пишної і розкішної Софії. Архітектурне планування парку було виконано в романтичному стилі: все настроює на відпочинок і усамітнення. Тут не побачити прямих доріг, всі алеї в’ються серпантином, і, гуляючи, ви ніколи не зможете вгадати, що чекає за наступним поворотом. А в знаменитій колонаді Луна можна своїми вухами упевнитися в чудесах акустичної архітектури минулого.

Парк Олександрія унікальний у своєму роді. Він займає площу близько 400 гектарів, і був закладений братами Браницькими. Всі озера і ставки в парку не штучні, як в Софії, а природні і поповнюються підземними джерелами.

МАЗЕПІНЦІ - ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ ГЕТЬМАНСТВА

Памятник Мазепі | Маленьке і затишне село, зі всіма необхідними атрибутами української культури. Свою назву отримало завдяки тому, що там народилася одна з найбільших постатей української історії – гетьман Іван Мазепа. За це йому прямо в центрі села поставили пам’ятник. Досить самобутнє місце, раджу всім відвідати.

Тут Голова сільради люб’язно розповів нам історію людини, завдяки якій, їх село стало відомим навіть за межами України. Виявляється, справжнє ім’я Мазепи – Іван Колядинський. У юності він відмінно вчився, потім потрапив до Польщі і жив при дворі короля. Був дуже багатий, проте відмовився від усього і присвятив все своє життя одній меті – добитися для України Незалежності. Можу з упевненістю сказати, що його зусилля не пропали даремно.

Потім ми заїхали у Фастів до Природничого музею. Більше всього вразило те, що стільки історично-унікальних свідоцтв нашого історичного минулого просто пиляться на полицях убогого одноповерхового будиночку, у якому робили ремонт самі ж працівники музею, і майже все за власний кошт. Таких відданих людей своїй справі у наш час знайти важко. Тому низький їм уклін.

НАОСТАНОК

А ось і обіцяні атрибути сільського життя | Ось і все, що я змогла побачити. Хоча... є ще одна річ, про яку я забула додати: траса у фастівському напрямку просто таки чудова, нещодавно відреставрована, гладенька, по ній їдеш – ніби пливеш. А у Фастові – ну просто як у казку потрапляєш – парканчики рівні, смужечка біла на дорозі, все чисто. Здається, що їдеш не по українському бездоріжжю, а по якомусь европеському передмісті.

У відповідь на здивування у наших очах екскурсовод сказала, що у них мер – народний депутат. Що ж, хочу наостанок побажати всім мерам стати депутатами, або навпаки. Може і нашу країну якось відбудуємо і зробимо так, що внутрішній український туризм почне нарешті працювати на нас.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Принципи виділення перспективних рекреаційних територій

Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 1970-их рр. ХХ ст.

Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення – конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Основа територіальної організації туризму – наявність на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи:
– природні,
– історико-культурні,
– соціально-економічні.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб’єкта рекреації.

Рельєф залежно від ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.
Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітро-вий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів.

Гідрологічні складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об’єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон.

Компоненти ландшафтних комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля – основа життєдіяльності етносу, тому пам’ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри “продукції” рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об’єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.

Зазначимо, що рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:
1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;
2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;
3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури .

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Повноцінна організація рекреаційної діяльності можлива тільки в тому випадку, коли вихідними даними є рекреаційні потреби. Складові різних рівнів рекреаційних потреб етносу такі: потреба пізнання та активних розваг, відновлення фізичних кондицій організму, духовна прив’язаність. Потреби суб’єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів.

До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам’яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам’ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Львів: Куплю сотку парку. Дорого!

Забудова львівських парків триває: приватні садибки постають на «Знесінні», поруч із «Зеленим оком», на черзі вже і Стрийський парк.

Скоробагатьки прагнуть запхати свою «халупку» поближче до центру. Й обов’язково в паркову зону. Так з’явилися вілли поблизу заповідного «Зеленого ока». Намагаються стесати гору під парком «Знесіння». Помалу обживають й культовий Стрийський парк.

На сленгу паркознавців Стрийський парк умовно поділяють на дві частини – верхню (навколо кінотеатру «Львів») та нижню (біля ставка з лебедями). І одна, і друга є унікальними.

«Нижній» парк проектували прогулянково-ландшафтним, а «верхній» – для проведення різноманітних виставок. Перший наразі вдавалося відстояти від «облагородження» забудовниками. Хоча навіть там за «озером з лебедями» височіє триповерхова «халупка» ресторану. Може бути й готель. За це львів’яни повинні «подякувати» ексмерові Л. Буняку та його невтомній команді.

Річ у тім, що зводити щось «нове» в парку не можна. В. Лясковська розповіла, що «провести» подібне рішення можна лише під грифом «відбудови» колишніх закладів. Тож кілька років тому знайшлися підприємці, готові «інвестувати» в парк, повернувши до життя колишню закусочну «Зелений гай», котру непитущі городяни називали влучніше – «Зелений змій». Пан Буняк пояснював небайдужим, що «львів’яни мають право перекусити». Щоправда, колись кнайпа була дерев’яною й одноповерховою. Про справжню ж «дозволову» мотивацію «буняківців» можна тільки здогадуватися...

І хоча Буняка «пішли», усі дозволи залишилися чинними. За словами В. Лясковської, представлений комісії проект не збігається зі збудованим, «не відповідаючи виданим дозволам, адже в проекті представили споруду, яка вписувалася в парк». До того ж майбутні ресторатори пообіцяли відновити громадські туалети, оранжерею та докластися до благоустрою сусідньої території. Власне тому свого часу депутати й дали дозвіл. «Коли ж справа дійшла до реалізації, проект виявився спотвореним і… триповерховим, – каже пані Віра, – а про допомогу парку жодної інформації немає». Тому й ініціювали призупинення цього будівництва. Чим усе завершиться, невідомо.

Подібна історія трапилась і з офісом одного з банків, який розташовано у «верхньому» парку. Якби він височів в іншому районі міста, жодних питань не виникало б. За словами п. Лясковської, «об’єкт погоджували в екологічній комісії міськради як офісне приміщення, за умов збереження архітектури павільйонного характеру», подібної до колишніх австрійських і польських виставок. Адже в імперські часи споруди, створені для виставки, мали садово-парковий характер і не порушували ландшафту, «при погодженні об’єкту це було включено до умов». На місці ж депутати побачили «інше». Щоправда, далі цього справа не пішла. А необхідні дозволи банкіри мали. Тож тодішня львівська влада дала дозвіл навіть на вирубку дерев. Натомість не виникло особливих проблем із реконструкцією колишнього ресторану «Либідь», адже заклад там був іще за совєтських часів.

Як пояснюють у міській раді, поки що недобудований «Зелений гай» не можна приймати в експлуатацію. Щоправда, зносити його теж не планують. На викуп же цього майна у власників міська влада не має коштів. Згідно з чутками, ресторан уже поміняв господаря. Тож наразі єдиний вихід – довести об’єкт до початкових вимог проекту.
Секретар міської ради В. Квурт, ситуацію необхідно вирішувати комплексно, чітко визначивши, «що ж має бути, а чого у Стрийському парку бути не повинно. та для цього слід затвердити чітку стратегію його розвитку. Наразі, це просто неможливо без участі ландшафтників та істориків, адже міська влада занедбала парк, фінансуючи за залишковим принципом.

На брак фінансової уваги скаржиться й директор ЛКП «Зелений Львів» І. Бабій. «На утримання парку щороку йде до 700 тис. – а це мізер. За відповідними нормативними розрахунками, потрібно разів у 4-5 більше, адже маємо складну систему дренажу та водовідведення, за якою потрібен догляд. Грошей вистачає лише на дотримання мінімальних санітарних норм».

М. Казимир, в.о. начальника Управління екології та благоустрою ЛМР, додав, що парку бракує не лише коштів, але й уваги міліцейських патрулів. Хоч принаймні вдалося «припинити незаконні заїзди машин, ті раніше роз’їжджали, як трасою. За один спільний з міліцією рейд склали близько 20 протоколів».

Зміни на ліпше в «лебединому» парку можуть відбутися незабаром. Уже розроблено окреме положення про Стрийський парк, котре проходить візування в міській раді. За словами п. Казимира, за основу взято положення про уманський парк «Софіївка» й адаптовано їх до львівських умов. Після затвердження співробітники матимуть право на інспектування: виявивши правопорушення на території, зможуть штрафувати за них. Вони носитимуть форму, отримуватимуть вищу зарплату, ніж звиклі комунальники, та соціальні гарантії. Адже досі парк не має навіть власної дирекції, котра могла б боронити його.

Унаслідок побудови котеджів біля озер порушили гідрологічний баланс, кажуть екологи, відтак водойми треба рятувати негайно. Як пояснив директор Львівського міського дитячого екологічного центру І. Антахович, «брутально знищено унікальну екосистему», хоча «Зелене око» є пам’яткою природи і має охоронний статус. Основна ж причина цього – невизначеність меж пам’яток.

«Формально всі знають, що це дуже цінний об’єкт, – каже еколог, – але довести, що саме забудовники спричинили нищення пам’ятки, майже неможливо». Унікальний озерний каскад – верхнє озеро перетікало та підживлювало інші – ще можна відновити шляхом недешевих інженерних робіт. Головне ж – якнайшвидше розпочати подолання наслідків катастрофи. «Проблеми з фахівцями немає – їх удосталь у Політехнічному університеті та Лісотехнічному. Бракує тільки коштів». То ж для початку дослідницьких робіт необхідна пара сотень тис. грн. Це в кілька разів менше за вартість квартири в новозбудованих котеджах.

Щодо ділянки на Довбуша, 15 тривають судові слухання. Хоч директора парку О. Завадовича не покидає враження, що «проти «Знесіння» застосовують відлагоджену схему, аби потіснити його територію». Як розповів п. Олександр, «досі доводиться воювати за межі парку в судах, хоча вони чіткі та затверджені облрадою, є державний земельний акт».
Як зауважили юристи, триває й слідство у справі двох спроб «врізатися» в межі парку по вулиці Лісній. Зокрема, тишком-нишком стесали півгори заради побудови величезного дерев’яного котеджу. Підстава ж для спорудження – колишній дерев’яний будиночок загальною площею 20 кв. м.

Як запевнив заступник прокурора Личаківського району А. Голомша, слідства не припинено, а справа перебуває на контролі в обласній прокуратурі.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Як «прихватизували» закарпатське озеро Синевир

Уявіть: що до вас у двір прийшов сусід і заявив, що хвіртка на вашому подвір’ї – уже не ваша. І сарай він теж собі бере. І оцей клаптик городу, і ті три дерева у саду – теж. І поки ви, роззявивши від подиву рота, шукаєте шапку, щоб піти поскаржитись у сільраду, голова сільради приходить сам з документом в якому забаганки сусіда підтверджені печаткою. А за ним їде бульдозер – зносити і ваші дерева, і ваш сарай…

Відоме на всю Україну закарпатське озеро Синевир є загальнонаціональним надбанням. І як таке - охороняється державою. Для цього створено спеціальну установу – Національний природний парк (НПП) із однойменною назвою. Та надто вже ласий шмат – ці чарівні пейзажі, цілюще повітря, життєдайна вода.

Нині відвідати національний парк може будь-хто, для того НПП і створено. Але є чимало бажаючих узяти процес долучення народу до прекрасного у свої руки, і або продавати таку можливість за великі гроші, або й зовсім обмежити число щасливчиків собою та своїми друзями. З цією метою треба відібрати озеро і його довкілля у держави. Перепон, щоправда, чимало – Фонд державного майна, зокрема, але хіба ж справжніх «бізнесменів» перешкоди колись лякали? Як не можна пройти, то треба обійти…

І Закарпатська облрада кількома рішеннями ухвалює, по-перше, віднесення кількох шматків нацпарку «Синевир» до комунальної, себто до своєї власності, а затим ще й створює два комунальні підприємства, які уже вповні почали цією власністю управляти. Ні дозволу парку, ні Мінприроди, якому парк підпорядкований, ні вже згадуваного Фонду держмайна немає. Чистої води - самоправство.

Директор парку до міністра довкілля Філіпчука з листом: рятуйте! Міністр з листом до Генпрокуратури: Ґвалт! Бєспрєдел! (за точність формулювань не ручаюсь, бо скільки не просив прес-службу міністерства дати копію цього листа або коментар міністра, так і не допросився).

І що? Може справу завели? Щось нічого такого не чути.

НПП «Синевир» – це не лише озеро. Його частиною є також Музей лісу та сплаву. У приміщеннях музею – експозиція, яка розповідає про роботу бокорашів (плотогонів), їхні побут та звичаї. Найцінніший експонат - гребля на тутешній «Чорній ріці», збудована понад 130 років тому для накопичення лісу та формування плотів перед сплавом та майже повністю зруйнована паводками 1998 та 2001 рр.

Держава знайшла кошти поки що на проект відновлення греблі. «А ми знайшли спонсорів та кошти для її відбудови», – заявили нинішні закарпатські керманичі. І саме під приводом відновлення музею намагаються забрати його собі. Дивні якісь спонсори, які беруться рятувати лише комунальні музеї.

Цікаво, що закарпатські «радєтєлі» комунізували не лише музей. Під загребущу лапу потрапили розташовані неподалік одноповерховий і двоповерховий будинки (готель, який належить національному парку) та колиба. А ще чомусь – форелерозплідник, від якого до музею – добрих два кілометри. Перелічені об’єкти уже накрило шапкою утворене облрадою комунальне підприємство «Музей лісу та сплаву». А що відкусить від парку його колега, КП «Синевир»? Озеро як таке? А тим часом земляні роботи на дамбі ведуться. Без дозволу дирекції парку. І, за словами директора торік НПП І. Дербака, без проектно-кошторисної документації, виготовленої НПП «Синевир» за державні кошти.

«По-перше, очевидно, що дотаційній області, якою є Закарпатська, невигідно брати на баланс нові об’єкти, які потребують значних видатків (цілковита реконструкція музею коштуватиме 12 млн. грн..). Отже, цей крок насправді є першим на шляху приватизації об’єктів, які є національним надбанням! Інфраструктура на озері Синевир та Музей лісу і сплаву на «Чорній Ріці» - частина території Національного природного парку «Синевир» – об’єкта природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення і знаходиться в управлінні Мінохорони навколишнього середовища України.

По-друге, будь-яка передача чи зниження охоронного статусу такого об’єкта чи його частини до рівня місцевого значення можливе лише згідно з указом Президента чи втрати цінності для заповідання. Але ж всім відомо, що високогірне озеро Синевир, як і унікальні лісові масиви навколо нього, становлять значну природоохоронну цінність й у нинішніх своїх межах дозволяють повноцінно здійснювати свої основні функції: охорони та заповідання, розвитку туризму та рекреації й ведення традиційних способів господарювання і сталого розвитку місцевих громад.

Втративши основні об’єкти й території зони стаціонарної рекреації, Національний природний парк не зможе повноцінно функціонувати й позбудеться основного джерела доходу від туризму. Адже на шлагбаумі збір від туристів отримуватимуть новостворені обласні комунальні підприємства… А якщо озеро приватизують (до чого і йдеться), то чи будуть можливими безперешкодний вхід на територію озера Синевир або відвідини Музею лісу і сплаву надалі?

Наразі обласна влада в особі першого заступника голови Закарпатської обласної державної адміністрації І. Балоги активно підтримує і промоціює відбудову Музею лісу і сплаву за кошти благодійників. Звичайно, приємно чути, що музей, нарешті, почали поновлювати. Але чому для залучення коштів благодійників слід неодмінно порушувати закон? Невже патріоти-благодійники не погодилися б шляхетно вкладати кошти у відбудову унікального об’єкта всеукраїнського масштабу у рамках НПП «Синевир», який є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення? Чи благодійники і є тими самими майбутніми власниками?»

Проти «комуналізації» Синевиру рішуче виступили й інші закарпатці – виконавчий директор Закарпатського регіонального відділення Асоціації міст України О. Лукша, депутати Ужгородської міськради, депутати Міжгірської райради. Міжгірський депутат Я. Мандель подав заяву до Ужгородського міськрайонного суду проти Закарпатської обласної ради, вимагаючи скасувати рішення останньої про передачу об’єктів інфраструктури Національного парку (гірського озера Синевир та музею Лісу і сплаву в урочищі «Чорна ріка» Міжгірського району) Фонду комунального майна Закарпатської області.

«Такого "бєспредєлу" на Закарпатті ще не було, – стверджує Я. Мандель. – Як можна державний національний парк перетворити на комунальне підприємство? Це абсурд. На Міжгірщині не такі дурні люди, ми не дозволимо красти і, якщо потрібно, перекриємо на все літо трасу до Синевирського озера». Я. Мандель стверджує, що ліс довкола озера – головний ресурс життя мешканців довколишніх сіл, які збирають у ньому ягоди та гриби. А нове КП, на його думку, посягає на унікальні землі у рекреаційному гірському районі.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне

Житомир: Екологічна толока «Чистий ліс»

Велике береться з малого… В селищі Озерне під Житомиром (поруч відомий аеродром, який використовується військовими і цивільними) у червні 2008 р. пройшла екологічна толока «Чистий ліс», в якій взяли участь понад 300 місцевих жителів — лікарів, педагогів, школярів, комунальників, вояків, представників різних громадських організацій.

Командири місцевих військових частин виділили екскаватори і самоскиди. До необхідності взятися за справу громадою призвела надзвичайна засміченість навколишніх лісосмуг побутовим сміттям, що дало підстави назвати місцевість «Екологічним Чорнобилем».

До того велику роз’яснювальну роботу щодо толоки в рамках проекту «Жінки змінюють громади» провів Жіночий інформаційно-консультаційний центр. За підтримки Українського жіночого фонду, як повідомила «Дню» керівник згаданого проекту Ірина Бабенко, було видано і розповсюджено 4 тисячі спеціальних листівок, 1 000 інформаційних бюлетенів, 800 оголошень, виготовлено 4 вуличні стенди із соціальною рекламою.

Всього з лісу було вивезено більше 60 м 3 сміття та ліквідовано 6 стихійних сміттєзвалищ. Як вважає І. Бабенко, проведення екологічної толоки стало одним з кроків з розвитку в Озерному засад громадянського суспільства, оскільки значна частина населення селища прийшла до усвідомлення, що тільки разом можна долати перешкоди на шляху до підвищення рівня та якості життя. Тепер слово за депутатами селищної ради, які мають розробити механізми боротьби із забруднювачами лісу та покращання роботи комунальників.

Та це тільки поодинокий приклад ставлення жителів Житомирщини до свого рідного краю, в якому вони бажають жити заможно і затишно. Але на цьому шляху у них є деякі перепони.

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
Більше новин дивись на Екологічній варті: http://dymir2008.blogspot.com/