Фройдистські мотиви на новорічну тему - "Ялинка": новорічний чи весільно-фалічний символ?
Етнографам добре відомо, що українське село і робітниче місто майже до початку ХХ ст. не знали звичаю новорічної ялинки. Як елемент традиційної новорічної обрядовості вона взагалі не характерна для східних слов’ян у минулому.
Проте, саме ялинка, або точніше різні види хвойних, за давніми народними уявленнями втілювали в собі ідею життєвої сили. Саме в такому символічному значенні вічнозелена хвоя як специфічний атрибут широко використовувалась (а нерідко й тепер використовується) у традиційній весільній обрядовості українців. Достатньо нагадати тут хоча б весільне гільце, що дуже часто виготовляється (особливо на заході України) із крислатих гілок ялиці або сосни.
Наприклад, за гуцульськими повір’ями, підшукати такі деревця дуже тяжко, бо весільне деревце мусить бути вершок молодої ялички з чотирма рядками по чотири крачки. Тим часом, в більшості, один із чотирьох рядків має тільки три, або аж п’ять крачків, тож для цієї нагоди не годиться.
Символікою вічного життя можна пояснити і той факт, що для виготовлення атрибута використовували верхню частину дерева – найактивнішу зону його росту. Досить часто весільне деревце молодого було настільки високим, що, встановлене в коровай, досягало стелі. Дослідники весільної обрядовості майже одностайні в тому, що цей атрибут первісно символізував світове дерево, “дерево життя”, продукуючу силу природи.
Деревце молодого прикрашали яблуками, горіхами, цукерками. Етнографи відзначають, що яблуко є символом початку, плодючості, безсмертя, добра, достатку і щастя. Недаремно весільне деревце вставляють у коровай, а його гілочки позолочують і прикрашають злаками або обмотують тістом і запікають у печі.
Повертаючись разом із молодою до дому молодого, учасники весільного дійства традиційно брали із собою і весільне деревце. Під час обдаровування усім весільним гостям разом із короваєм роздають гілочки з деревця, що є відповідним дарунком і своєрідним побажанням щастя.
А ще одним із основних атрибутів українського весілля були і залишаються досі печені “шишки”. Назва даного обрядового печива походить від його схожості із сосновою шишкою. Шишка цього дерева завдяки своїй формі слугувала перш за все як фалічний символ, що уособлював чоловічу силу, потенцію і удачу.
У весільній обрядовості фалічно-символічне навантаження соснової шишки переносилось на порційне обрядове печиво – шишки. Вважалось, що принесена з весілля шишка принесе в сім’ю щастя та добробут. Обдаровування дітей шишками мало магічне значення і було спрямоване на їх народжуваність у молодого подружжя в майбутньому.
Слов’яни вважали сосну оберегом від нечистої сили, символом вічного життя. Митрополит Іларіон у праці “Дохристиянські вірування українського народу” зазначає, що “Бог поблагословив її, і тому сосна вічно зелена й радісно шумить. Соснові шишки стали символом родючости та плодючости, і тому шишки печуться на весіллі”.
"Дідух": життєдайна енергія предків | Великий і сонячний, прикрашений стрічками, сухоцвіттям “хлібний сніп” – “дідух” – ще кількадесят років тому був не тільки окрасою кожної української оселі, але й заміняв нашим прадідусям і прабабусям новорічну ялинку. Він приносив у родину святковий настрій, затишок і символізував добрий урожаю, мир і злагоду, достаток у домі.
Виготовлявся “дідух” з першого або останнього снопа із дотриманням певних ритуалів. Це було своєрідне пожертвування найкращого збіжжя (жито, пшениця, іноді овес). Цього снопа перев’язували стрiчками, рушником, перевеслом, прикрашали квiтами, урочисто вносили до хати і ставили на покуті.
В етнографічних матеріалах широко відображені народні уявлення (часом з фалічною символікою) про плодоносну та лікувальну силу “дідуха”, якого з почестями забирали з поля. Тому звичаї його оперізування можна пояснити в якійсь мірі і бажанням зберегти магічно-плодючу силу, що перебувала в ньому.
Дідух мав стояти на покуті від Різдва до Новоліття, коли діти з дідуха вимолотять зерно, яке буде змішане з насінням і посіяне. Висіваючи зерно, вважалося, що дух поля випускається на землю. Саме це допомагало виростити новий багатий урожай. Отже, “дідух” протягом року виконував традицію збереження хліборобського роду.
Повторно “дідуха” і раніше, і тепер ніхто не використовує. Його зазвичай спалюють перед Старим Новим роком. За уявленнями наших предків, це теж має магічне значення. Вважалося, що в такий спосіб душам померлих після життя на землі легше з димом знову потрапити у горішній світ предків. У деяких регіонах спалювали лише солому, на якому стояв дідух. Але в жодному разі не можна було класти у вогонь зерно. Сніп необхідно було обмолотити, а збіжжя згодувати пташкам або весною додати до посівного матеріалу.
В Е С Е Л И Х _ С В Я Т !
http://blogs.korrespondent.net/users/print/makhnii/a30630
Комментариев нет:
Отправить комментарий