Закарпаття: Вимираюче село Лумшори перетворюється в райський куточок

У Лумшорах процвітає зелений туризм | За 52 км від обласного центру та за 30 від райцентру Перечин в обіймах гір розміщено село Лумшори. У 100 хатах проживає близько сотні людей.

Це – пенсіонери. Молоді тут майже нема – повиїжджали до Ужгорода чи в інші міста краю. Востаннє у селі гуляли весілля вісім років тому. Майже два роки тому немовля народила мати-одиначка. Торік відспівували востаннє покійника. На село – один школяр. Він ходить до сусіднього населеного пункту Турички. У Лумшорах школи нема. Кілька разів на день з обласного центру до села курсують маршрутні таксі.

Місцевих людей тут мало, багато туристів. У селі інтенсивно розвивається туристично-рекреаційна галузь, будуються садиби, колиби, створюється сфера послуг для туристів, проведення лікувально-оздоровчих процедур. За селом є водопади «Соловей» та «Партизан». Під полониною - Комсомольське озеро, яке за часів Союзу було одним з елементів туризму.

У Лумшорах з 1600 р/ працює найдавніший курорт Закарпаття на базі сірководневого мінерального джерела. Тут були встановлені дерев’яні ванни. До цього часу в селі зберігається старовинний чан, у якому підігрівають воду. Два підприємці – Михайло Ворожильник та Володимир Опіярі - встановили чани. Година купання коштує 300 грн. Біля чанів черга.

- Ванни добре підходять для лікування опорно-рухового апарату та нервової системи, - ділиться 58-літній киянин Сергій Іванович. – Раніше не міг розігнути спину, а після четвертої процедури піднявся на гору-полонину Руну на 1479 метрів над рівнем моря.

- Село здавна є туристичним. Профспілкові турбази були переповнені. Після розпаду Союзу Лумшори стали вимирати. З потоків туристів та відпочивальників приїжджали одиниці, - розповідає Василь Гапак, 82 роки. Серед чоловіків Лумшор є найстаршим. Проживає з родиною у будинку під №1 на початку села. Дружина Ганна має 77 років. – Від нас була дорога на полонину. Нею можна було поїхати туди на машині. Тепер усе заросло хащею. На Руну люди дістаються через Липовець.

Дід Василь каже, що пофриштикує і за п’ять хвилин вийде до нас. За кілька хвилин повертається переодягненим у сорочку та каземелку, взутий у гумові шльопки. Пропонує місце для розмови у саду біля вуликів. Скаржиться, що навесні 8 сімей бджіл загинуло. Залишилося 10.

- Якщо пес загавкать, півень запіє, курка закудкудахче, теля забринить, то село живе, - відповідає дід Василь на моє запитання про стан населеного пункту.

На прохання пригадує, яким пам’ятає село. Хвилин 40 розповідає про курорт:
- На основі тої води сірководневої було купало. Люди приїжджали здалеку лікувати ревматизм, радикуліт. Одну пані привезли на возі, а після кількох процедур пішла своїми ногами. За часів Австро-Угорщини та Чехословаччини той чан належав лісовому господарству. Одна жінка клала вогонь, нагрівала воду. Купання коштувало недорого, такі гроші, як тепер п’ять гривень. Коли прийшли чехи, то побудували двоповерховий красивий дерев’яний корпус.

Ванни були чугунні. В одному кінці жив лісник, а в другому була котельня, де гріли воду. По трубах ішла гаряча і холодна вода, уже було окультурено. У 39-му мадяри щось добудували, ліс укорчовали, звели нижню дорогу. Під час війни у тому будинку жили і мадяри, і німці, і всякі. У село заїхали німці на двох машинах, переночували, а наступного дня поїхали.

- Коли я йшов у 3-й клас, нас було 54, - веде далі дід. - Учитель построїв нас перед школою, перехрестив і всі помолилися «Царю небесний», а потім всі заспівали державний гімн підкарпатських русинів, який написав Олександр Духнович. А тепер до школи ходить одна дитина до Туричок.

Чоловік з жалем розповідає, що його школи нема – дерево з’їв грибок і вона завалилася. Пригадує, що у 70-х директора їхньої школи нагородили орденом Леніна.
Під час Першої світови війни з сільської дерев’яної церкви забрали дзвін на розплавку і зробили з нього снаряди. Упродовж кількох десятиліть лумшорці ходили до церкви у сусідні села. Кілька років тому селяни побудували на пожертви дерев’яну греко-католицьку церкву. Отець Володимир править у ній Службу Божу раз на місяць. Священик проживає в Ужгороді, має ще кілька приходів.

Тут добре родить капуста, картопля, квасоля. Цьогоріч рясно вродили сливи, яблука. Врожай гниє на землі. Василь Гапак каже, що врожай нема куди збувати, а самогонку лумшорці не женуть з фруктів, бо для цього треба відповідний посуд великої ємкості та самогонну апаратуру. Все це коштує чималих грошей. У селі є магазин, де продають необхідне, у тому числі і спиртні напої.

У довколишніх лісах багато грибів. Місцеві жителі збирають, продають їх, дехто за 20 грн. цілий кошар. Ті гроші відразу пропивають. Більш ґаздівні гриби сушать. Трилітрову банку продають відпочивальникам та туристам по 100 грн.
У селі є електрика, 3-4 стаціонарні телефони, мобільний зв’язок тут відсутній. Воду люди беруть із криниць. У деяких господарствах іде з-під берега самопливом. Корів не набереться і двадцяти.

- Туристи приходять і просять молочка. Коли можу, то трохи їм вділю. Купують від мене і мед, - зізнається Василь Гапак. Додає: добре, що підприємці не дають селу вмерти. Туристи шкоди не приносять, але після себе залишають багато сміття.
Підприємець Іван Погоріляк, 46 років, на Лумшори звернув увагу ще 30 років тому.

- Після закінчення школи у 1979 році ми, група випускників, приїхали у Лумшори. Розбили палатки. Упродовж трьох днів відпочивали, милувалися неповторними краєвидами, природою, - пригадує Іван Михайлович. – Відтоді це село припало мені до душі. Після армії приїжджали сюди з друзями декілька разів. З моєї ініціативи Новий 1989 рік у Лумшорах зустрічало п’ять сімей. Нас тут ніхто не зустрічав, ми самі топили дровами, аби не замерзнути. І тоді я загорівся бажанням мати щось своє у цьому куточку.

У місцевого жителя Василя Гапака Погоріляк купив зруба. З 1996 року цей будинок почав використовувати як дачу. На вихідні сім’я приїжджала з дітьми.
- Мене декілька разів обікрали, повиносили навіть телевізори, сателітку, - скаржиться підприємець. - На той час у селі ще жило кілька молодих хуліганів. Побачив, що за будинком треба вести нагляд. Взяв на роботу місцевого хлопця. Він розповідав, що у село приїжджають туристи і просяться переночувати. Я дав згоду – нехай ночують. З цього і розпочався зелений туризм у Лумшорах. Люди почали розказувати про село іншим, реклама пішла. Ми побудували баню, через рік басейн. Назвали «Мисливська садиба». У 2000 році побудували колибу, яка через 4 роки згоріла. За кілька місяців її добудуємо.

На початку століття підприємці почали купувати у селі хати і будувати садиби, розвивати зелений туризм. Нині з десяток підприємців здають будинки для туристів. Ціни різні. За добу проживання власники беруть 450-500 грн. Місцеві жителі туристів не приймають. Лумшоринець Василь з цигаркою в зубах каже, що для того треба створити умови.

У селі є лікувально-оздоровчий комплекс «Полонина» та база відпочинку «Лумшори».
- Ці дві турбази є великим гальмом. Ніхто в них не інвестує гроші, не робить їх сучасними. Вони перебувають у такому стані, якими були ще 20 років тому, - зазначає Погоріляк.

У «Мисливській садибі» відпочивають дві сім’ї з Харкова – 4 дорослих та 3 дітей.

- У цьому райському куточку відпочивали наші знайомі. Порадили і нам, - говорить російською чоловік років 45 в окулярах. Нарізає капусту для салату. На столі сковорідка з м’ясною стравою. – Тут краще, як в Криму – річка, водопади, телефони не працюють. Клас! Ніхто не дістає, на нерви не діє. Вчора зловили 8 штук форелі. Супер! Сьогодні від’їжджаємо. Відпочивали шість днів. Доба коштує 500 грн. Разом 3000 грн. Плюс витрати на продукти, проїзд. Недешево, але ми задоволені. Якщо буде можливість, то наступного року теж сюди приїдемо відпочивати.
Село Лумшори належить до Туричківської сільради. Поспілкуватися з представниками органів місцевого самоврядування не вдалося. Упродовж двох тижнів їхні телефони не відповідають.

Подейкують, що сільський голова має конфлікт з районним керівництвом через незаконні земельні наділи. Одна сотка землі у Лумшорах коштує від трьох до п’яти тисяч доларів.

За селом, ліворуч, - пеньки від нещодавно зрубаних молодих буків. Це землі Перечинського держлісгоспу. Місцеві жителі кажуть, що ці ділянки готують для продажу під будівництво для «великих панів».

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне