Туристичний український “бум-бум-бум”, або чи стане туризм основною галуззю наповнення бюджету?

Чи справді на Україну насувається туристичний бум? Статистичні дані принаймні свідчать, що так. Але ми вже давно звикли не довіряти статистиці.

Бо часто цифри показують одне, а життя – зовсім інше. Після помаранчевої революції Україна запровадила безвізовий режим для громадян Євросоюзу та Швейцарії, що, за офіційними показниками, у 2,5 рази збільшило кількість туристів із цих країн. Але якихось подальших якісних зрушень поки що не відчувається.

У травні 2007 р. зафіксовано рекордну кількість туристів, які відвідали Київ. Пов’язано це було і з перемогою “помаранчевої революції”, основні події, які відбувалися на столичному Майдані, а також з конкурсом “Євробачення”...

На раптовому сплеску уваги іноземців до України не слід заспокоюватися. Не варто дивлячись на ці оптимістичні цифри задовольнятися результатом, краще задатися питанням – а що далі?

Мандрівка Україною – враження не найкращі

Українські експерти в галузі туризму декілька років тому вирішили змоделювати уявного іноземця, котрий раптом зацікавився нашою історією і вирішив здійснити індивідуальний тур історичними місцями України. І відразу зауважили, що цей турист – мабуть, відважна людина.

У нас є все для цивілізованого туризму. Тільки немає цивілізації... оскільки більшість інформації про нашу країну в іноземних ЗМІ мала загалом негативне забарвлення. Тільки останнім часом відношення до нашої держави трохи змінилося на краще.

Першим сюрпризом для туристів з країн ЄС, США, Канади, Японії, що звикли до практичної відсутності кордонів, була необхідність отримання візи для відвідання України. Тільки сам цей факт залишав нашу країну без сотень тисяч додаткових мандрівників і, відповідно, без їх доларів, євро, фунтів тощо. Наразі цієї перепони немає. Але рушаймо далі...

Наш герой відстояв довжелезну чергу на митниці в Борисполі і, нарешті, дістався гостинної української землі. Там його зустрічають таксисти, які люб’язно пропонують свої послуги з перевезення в будь-який район Києва, за тарифами, трохи вищими за європейські.

Потім наш турист дізнається, що у нас обмаль готелів, які реально відповідають європейському рівню, але ціни в деяких з них набагато перевищують рівень послуг, що пропонуються. І перелік нашого “сервісу”, який стосується просування туриста, його харчування, інформаційного забезпечення, суттєво погіршується по мірі просування від столиці.

Добре, залишимо вже іноземців у спокої. Потрібно згадати вже про нашого вітчизняного туриста, у якого останнім часом рівень туристичної активності також почав неухильно зростати. Ми також зустрічаємося з усіма негараздами, до яких насправді звикти неможливо. Опитування з цього приводу серед наших туристів показало, що 80 % з них наявним сервісом незадоволені. То що тоді казати про іноземців і взагалі про якісь перспективи...

Крім того, сплативши достатньо великі гроші за неіснуючий комфорт, будь-який турист побачить, що більшість запропонованих для огляду туристичних об’єктів знаходяться у досить занедбаному стані. Ми знаємо, що на ремонт та реконструкцію музеїв, історико-культурних заповідників з бюджету виділяються копійки. Але як пояснити це людині, котра здолала тисячі кілометрів, щоб на власні очі побачити зовсім не те, що йому яскраво змальовувала рекламна брошура? Тож і не дивно, що більшість іноземних туристів, які приїздили раніше з Заходу в Україну, були або бізнесменами, або їхали в гості до своїх родичів та знайомих.

Основні проблеми нашого туристичного бізнесу

Завдяки вже наявному туристично-рекреаційному потенціалу Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Але представники українського туристичного бізнесу постійно наголошують на необхідності змін у підході до обслуговування туристів.

І починати потрібно, мабуть, зі стану українських шляхів, про якість яких говорити не доводиться. Отже, розвиток нашого туристичного бізнесу напряму залежить від розвитку туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). Але нові дороги потрібні не тільки на швидкісних магістралях, але й у всіх містах і селах.

Стримують розвиток туризму в Україні млявість та несподіваність економічних реформ, несприятливість існуючих умов для підприємництва і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму – як внутрішніх, так і іноземних.

Дається взнаки і технологічна відсталість галузі. Наприклад, європейці давно звикли, що у Internet-форматі є можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу – “on-line”. Кажуть, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються.

Досвід Угорщини, Польщі, Туреччини доводить, що реклама – це необхідний крок держави для підтримки та розвитку туристичної галузі. Наприклад, Великобританія витрачає на рекламу туризму щороку 80 млн. фунтів стерлінгів. І це не марнотратство. Підраховано, що кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход у 27 фунтів від залучених туристів. Держава має це розуміти. Оскільки існуючий туристичний потенціал України використовується лише на третину, за висновками експертів, наш бюджет не доотримує мінімум 10 млрд. доларів за рік. З іншого боку, якщо немає розвинутої інфраструктури – то що ж рекламувати?

Нові можливості малих історичних міст України

Один знайомий бізнесмен мав дуже велике бажання відкрити туристичну агенцію на Закарпатті, аби привозити сюди людей на оздоровлення. Він, мабуть, був ведений в оману гарними фотографіями, які побачив в Інтернеті – виноградники, термальні джерела, хатинки з країни “зеленого туризму”, затишні ресторанчики з місцевою кухнею, озера. Справді все це є – надзвичайний потенціал, достатній для того, аби туристи приїздили сюди з усіх усюд. Підприємець і майбутній інвестор навіть накидав приблизний бізнес-план і рушив на Закарпаття з великими сподіваннями. Те, що він побачив на власні очі, всі його плани миттєво перекреслило. Перше, з чим зіштовхнувся, – з нашими дорогами і сервісом обслуговування. Врешті-решт, з’ясувалося, що туристичної інфраструктури тут немає взагалі, пам’ятки архітектури в занедбаному стані. “Е, ні, – подумав бізнесмен, – якщо у місті такі справи, то що ж коїться в районі?”. І вирішив, що за краще буде вкладати свої гроші в іншу справу...

Деякі фахівці у галузі туризму вважають, що туристичну сферу потрібно піднімати спочатку саме в малих історичних місцях України, для яких туризм міг би стати головною стратегією їх подальшого розвитку.

Перші вдалі паростки таких процесів в Україні вже є. Наприклад, Асоціація міст України за підтримки Агентства з Міжнародного розвитку США (USAID) започаткувала проект по створенню електронної мережі спілкування між 130 малими містами України. Далі – проведення циклу навчальних тренінгів для керівництва та муніципального активу. Завдяки ініціативам територіальної громади та місцевої влади деякі малі українські міста набули статусу державних історико-культурних заповідників. Виникла ідея об’єднання зусиль цих малих історичних міст України для просування своїх інтересів у розвитку туризму.

Все залежить від внутрішнього потенціалу територіальних громад, які пов’язують свій стратегічний розвиток з туризмом. Секрет закладений у ефективній співпраці трикутнику: “місцева влада – територіальна громада – місцевий бізнес”. Якщо цей механізм зрушиться з місця і запрацює – може статися чудо. Для цього будь-які директивні акти зайві.

Всього в Україні є 147 таких міст, перелік яких затверджено постановою Кабміну. Ці українські малі міста можуть багато чим здивувати... При умові свого розвитку, а не стагнації. І багато чого залежатиме саме від активності територіальної громади і міського голови.

Вважається, що проблему із залученням туристів мав би розв’язати розвиток “зеленого туризму”. Та поки що значного притоку туристів чомусь немає. Ринок послуг зеленого туризму в Україні має низку недоліків. Головні з них: непомірне оподаткування сільських господарів, відсутність реального доступу до дешевих кредитних ресурсів, відсутність комплексного навчання господарів-власників садиб, а також низькосортність рекламних матеріалів...

Потрібно брати приклад з найближчих сусідів, скажімо, з поляків. Після 1989 року польські туристи здебільшого віддавали перевагу мандрам за рубіж. Проте зараз все більше поляків відпочиває на батьківщині: протягом 2003-го туристами в своїй країні стали 9 млн. 800 тис. польських громадян, а влітку минулого року – 7 млн. 600 тис. Вітчизняний туризм значно дешевший, він звичайніший та зручніший. І, нарешті, повертається мода на сімейний відпочинок.

Після першого буму, розрахованого на туриста-іноземця, польський турбізнес почав більше цікавитися своїми співвітчизниками. У курортних зонах з’являється чимало сімейних будинків відпочинку, розвиваються агротуристичні господарства. Хіт останніх сезонів – так званий туризм оздоровлення. У будинках відпочинку з’являються SPA-, масажні салони тощо.

Польські фахівці уже готові передавати свій досвід далі на Схід. Вони вважають: людям в Україні потрібно змінити підхід до туризму. Потрібне наукове обґрунтування, чим ми могли б здивувати закордонного та вітчизняного туриста, отже, зосередитись на створенні фірмового туристичного продукту. «Сьогодні в турбізнесі найважливіше зробити так, щоб гість приїхав бодай ще один раз», – кажуть поляки. І вони праві на 100 відсотків.

Туристичний рай – це реальність. Чому не у нас?

Туризм – це не тільки захоплюючий вид відпочинку, а й бізнес, який забезпечує зайнятість мільйонів людей. Питома вага доходів від туризму в загальній сумі надходжень від експорту складає основу державного бюджету ряду країн світу (в Іспанії – 60%, в Австрії – 40%). За рівнем доходів туризм поступається лише нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню, а як джерело надходжень валюти займає друге місце у світі після товарного експорту.

В Україні прийшла нова влада. Вона обіцяла визначити нову систему цінностей і встановити початок вироблення стратегії розвитку України в новому тисячолітті. Особливу роль у формуванні майбутнього нашої країни відводилося, зокрема, розвитку вітчизняного туризму.

«Розвиток сфери туризму значною мірою допоможе вирішити проблему безробіття, насамперед у тих регіонах, де вона стоїть найгостріше», – заявляв минулого року кандидат у Президенти Віктор Ющенко. Він обіцяв запровадити пільговий режим оподаткування малого і середнього бізнесу в туристичній галузі в депресивних регіонах і спрямовувати фіксовану частину податків на розвиток туристичної інфраструктури.

Голова Державної туристичної адміністрації України Валерій Цибух також часто говорив про великі перспективи українського туризму: “Проста арифметика – кожний турист, який відвідує країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 дол. США. Необхідно лише створити умови і перш за все цивілізовані «правила гри», які зробили б нашу державу більш привабливою для іноземних туристів”. Коли ж вони, нарешті, в нас будуть створені?

А, мабуть, тільки тоді, коли щезне “совок” в наших головах. Відпочивав якось у Польщі – за кімнату “люкс”, де було все, заплатив 15 євро. В нашому чорноморському Коблеві така ж кімната, але без душу, телевізора та всього іншого (навіть замок не закривався) коштує майже в два рази більше. Де логіка? І ще одне запитання для ерудитів: куди я, скоріш за все, поїду відпочивати наступного літа?

© Новина підготовлена для розміщення Бізнес-блог-регістратором
ТУТ МОЖЕ БУТИ ПОСИЛАННЯ НА ВАШ МЕРЕЖЕВИЙ РЕСУРС
Розміщення посилання на Ваш інформаційний профіль платне